click fraud detection

ТЕМА: 12.07.2016 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4530
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    м. Київ

    12 липня 2016 року письмове провадження № 826/3227/16

    Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

    за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп»до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

    ВСТАНОВИВ:

    Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» (надалі по тексту – позивач або ТОВ «Інтертрансгруп») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі по тексту – відповідач або ДПІ), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.10.2015 №№ 0006522205, 0006532205.

    Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

    Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

    Сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

    Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

    Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

    Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

    30 жовтня 2015 року відповідачем, на підставі акта перевірки № 5275/26-58-22-05/33260662 від 13.10.2015 та листа № 27662/10/26-58-22-05-11 від 29.10.2015 про надання відповіді на заперечення прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0006532205, яким позивачу за порушення п.138.2, п.138.5, п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 86 551,25 грн., в тому числі за основним платежем 69 241,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 17 310,25 грн. та № 0006522205,яким позивачу за порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, зменшено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню (ряд. 23 Декларації) у розмірі 182 703 грн. (звітний період за який подано декларацію – жовтень 2013 року) та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 45 675,75 грн.

    Як вбачається з акта перевірки, рішення про результати розгляду первинної скарги та письмових заперечень відповідача, донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток та зменшення бюджетного відшкодування ПДВ ґрунтується на наступних обставинах.

    Так, ТОВ «Інтертрансгруп» – «Замовник», з однієї сторони, та SЕS0 – spol. s.г.о (Словакія), укладено договір про надання послуг б/н від 20.12.2013, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання надавати консультаційну та юридичну допомогу в питаннях, що зазначені в технічному завданні, в обсягах та на умовах передбачених цим договором.

    Втім, податковим інспектором зроблено висновок що завдання, які поставлені в договорі про надання послуг та Технічному завданні,звіті про виконання Технічного завдання, відрізняються за своєю суттю та метою здійснених послуг.

    Також, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 встановлено його завищення на загальну суму 187 330,00 грн., в т.ч. січень 2013 – 80 237,00 грн., квітень 2013 -52 098,00 грн., травень 2013 – 1 400,00 грн., червень 2013 – 53 595,0 грн.

    Львівською філією ТОВ «Інтертрансгруп» (покупець) укладено договір купівлі – продажу за № ЕР-1001 від 10.01.2013 з постачальником ТОВ «Ерідл».

    Втім проаналізувавши підсистеми АС «Податковий блок», «АС Перегляд результатів співставлення» та бази даних Єдиного реєстру податкових накладних в розрізі контрагентів ТОВ «Ерідл», перевіряючий прийшов до висновку про відсутність об’єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств – постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам – покупцям за період з 18.01.2012 по 31.03.2014.

    Таким чином на думку податкового органу, у зв’язку з відсутністю підтверджених даних по постачальнику послуг, що були реалізовані ТОВ «Інтертрансгруп», відсутністю трудових та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для придбання та реалізації ТМЦ, сировини, матеріалів у ТОВ «Ерідл» встановлено неможливість фактичного здійснення вказаних ТМЦ (придбання та реалізації ТМЦ ) в січні, квітні травні та червні 2013 ТОВ «Ерідл», який є фактичним постачальником ТОВ «Інтертрансгруп» в січні, квітні травні та червні 2013 року та є ознаками того, що дана операція між ТОВ «Інтертрансгруп» та ТОВ «Ерідл» не має економічної суті (не є господарською) та свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов’язань.

    Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов’язань та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ акт перевірки в собі не містить.

    Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

    Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

    Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

    Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов’язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов’язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

    Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

    Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

    Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність – відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов’язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше – прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

    Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

    При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

    За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

    Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об’єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в наступних документах, як то акт Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 247/22-4/31663229 від 11.07.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ «ІТОРТЕЛЬ ГРУП», акт ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області № 396/15-51-22-01/36796334 від 23.09.2013 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Аскат», акт Новосельської ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернівецькій області № 617/22/38662588 від 13.06.2014 про результати проведення позапланової перевірки ПП «Окмі-Тран Міндоходів в Одеській області № 3473/15-53-22-3/37910794 від 17.06.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Галирнис», акт ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів у Одеській області № 769/15-53-22-3/34776521 від 30.01.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки МП «ЕРІНГ-РЕКОНСТРУКЦІЯ», акт ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 672/22-05-09/37068504 від 16.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ТД «Аквион», акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві № 1417/26-55-22-09/38005115 від 19.05.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТЕКСТРОЙ», не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

    Так, матеріали справи підтверджують, що ТОВ «Інтертрансгруп» є виробником готової продукції – відновлених шин. Відновлення здійснюється як з давальницьких шин та гуми (бувші у використанні шини, з яких береться за основу каркас), так і з власних або придбаних у постачальників б/в шин згідно з технологічним процесом відновлення з дотриманням норм використання необхідних матеріалів.

    У 2013 році було відновлено 1706 шин, з яких – 233шт. встановлені на власні автомобілі, решту реалізовано покупцям. З вартості реалізованих шин було сплачено ПДВ у сумі 580 000,5 грн.

    Так, між ТОВ «Ерідл» (продавець) та ТОВ «Інтертрансгруп» в особі директора Львівської філії ТОВ «Інтертрансгруп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № ЕР-1001 від 10.01.2013, згідно умов якого продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах цього договору. Найменування товару автомобільні деталі, запчастини, приладдя, шини та матеріали згідно специфікації.

    Реальність здійснення господарської операції, а саме – купівлі Товариством у ТОВ «ЕРІДЛ» сировини для технологічного процесу з відновлення шин – підтверджується наступними первинними документами:

    – Документами про реєстрацію, наданими ТОВ «ЕРІДЛ»: Свідоцтвом №200078712 про реєстрацію платника податку на додану вартість, Довідкою з ЄДРПОУ від 09.01.2013, Випискою з ЄДРПОУ від 09.01.2013.

    – Видатковими накладними, підписаними повноважними представниками та скріпленими печатками: №1571 від 14.01.2013, №1687 від 31.01.2013, №810 від 03.04.2013, №850 від 15.04.2013, №870 від 19.04.2013, №400 від 28.05.2013. №513 від 03.06.2013, №529 від 07.07.2013, №567 від 20.06.2013, №581 від 25.06.2013, №592 від 27.06.2013.

    – Податковими накладними, зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі: №1571 від 14.01.2013, №1687 від 31.01.2013, №810 від 03.04.2013, №850 від 15.04.2013, №870 від 19.04.2013, №400 від 28.05.2013, №513 від 03.06.2013, №529 від 07.06.2013, №567 від 20.06.2013, №581 від 25.06.2013, №592 від 27.06.2013, №593 від 27.06.2013.

    – Подорожніми листами до вантажного автомобіля Фольксваген (ВС 5506) власності Товариства, яким доставлялась сировина № 005900 14.01.2013, №005959 від 31.01.2013, №006156 від 03.04.2013, № 006192 від 15.04.2013, № 006204 від 19.04.2013, №006308 від 28.05.2013, №006326 від 03.06.2013, №006340 від 07.06.2013, № 006374 від 20.06.2013, №006390 від 25.06.2013, №006396 від 27.06.2013.

    У бухгалтерському обліку Товариства зроблені відповідні записи щодо оприбуткування сировими, передачі її у виробництво та виготовлення готової продукції – відновлених шин.

    Оскільки відновлення шин здійснюється не відокремленим підрозділом позивача – Львівською філією ТОВ «Інтертрансгруп», яка обліковується як платник податків у ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області, то всі первинні документі по цій операції були надані податковим інспекторам-ревізорам Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного Управління ДФС у Львівській області під час позапланової виїзної перевірки Львівської філії ТОВ «Інтертрансгруп» з 08.09.2015 по 25.09.2015, про що було складено акт «Про результати позапланової виїзної перевірки Львівської філії ГОВ «Інтертрансгруп», (код ЄДРПОУ 37141348) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014» від 05.10.2015 № 780/13-25-22-00/37141348, в якому порушень діючого законодавства, а саме у взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Ерідл», не встановлено.

    Також, між ТОВ «Інтертрансгруп» (замовник) та SESO – sро1. s.г.о (Словакія) (виконавець) укладено договір про надання послуг б/н від 20.12.2013, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання надавати консультаційну та юридичну допомогу в питаннях, що зазначені в технічному завданні, в обсягах та на умовах, передбачених цим Договором.

    Технічне завдання згідно Договору про надання послуг від 20.12.2013 Виконавець бере на себе надання усних консультацій з правових питань, а в разі необхідності письмових роз’яснень і довідок з наступних питань: підприємницька діяльність в Словаччині ; організація транспортної логістики в Словаччині; організаційно-правові форми компаній в Словаччині; аналіз податкової системи Словаччини при різних організаційно-правових формах компаній з метою здійснення транспортно-експедиційної діяльності; реєстрація філії (представництва) українського транспортного підприємства в Словаччині; вивчення можливості здійснення діяльності на території Словаччини українським транспортним підприємством без створення філії (представництва); отримання довготермінових віз професійними водіями та іншими працівниками підприємства, які будуть задіяні під час здійснення діяльності на території Словаччини; вивчення можливості підприємства у здійсненні інвестиційної діяльності на території Словаччини шляхом створення термінально-логістичного центру або входження у вже існуючий центр.

    На виконання умов вказаного вище договору позивачем наданий акт приймання-передачі надання послуг від 30.05.2014 за договором про надання послуг від 20.12.2013 та Звіт про виконання Технічного завдання.

    Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 30.05.2014 директор SESO – sро1. s.г.о (Словакія) ОСОБА_1 (Виконавець) надав, а директор ТОВ «Інтертрансгруп» ОСОБА_2 – (Замовник) прийняв надані послуги, передбачені Технічним завданням Замовника. Вартість послуги Виконавця склала 24 000 євро.

    Згідно із звітом про виконання Технічного завдання до Договору про надання послуг від 20.12.2013 Виконавцем надані усні консультації, роз’яснення та довідки із посиланням на чинне законодавство Словаччини та нормативно-правове забезпечення підприємницької діяльності з питань надання експедиторських і транспортних послуг з перевезень вантажів автомобільним та залізничним транспортом.

    Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що на момент виникнення спірних операцій).

    Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

    Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

    Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

    Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

    Витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

    Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Кодексу).

    За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

    Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

    Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

    Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

    Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

    При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

    За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

    Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

    При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

    Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

    Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

    В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов’язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

    В той же час, в акті перевірки позивача, відповідачем не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ЕРІДЛ».

    Таким чином, суд дійшов висновку, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкових органів та правоохоронних органів відносно контрагента), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

    Разом з тим, суд звертає увагу, що ДПІ у Пустомитівському районі Головного Управління ДФС у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку Львівської філії ТОВ «Інтертрансгруп» з 08.09.2015 по 25.09.2015 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014» про що складено акт від 05.10.2015 № 780/13-25-22-00/37141348, в якому порушень діючого законодавства, а саме у взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «ЕРІДЛ» не встановлено.

    Усупереч вимог Кодексу, відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій контрагента позивача з контрагентами, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов’язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов’язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

    При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

    Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

    Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

    Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

    Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ЕРІДЛ».

    Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов’язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

    Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

    Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

    Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

    Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

    Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на бюджетне відшкодування та витрат підприємства через недотримання вимог податкового законодавства контрагентом.

    При цьому, суд критично сприймає посилання відповідача на дані протоколу допиту свідків – директорів контрагентів ТОВ «ЕРІДЛ», оскільки такі матеріали є доказами виключно у кримінальному провадженні.

    Також, відповідачем не надано суду вироку суду на підтвердження здійснення фіктивного підприємництва ТОВ «ЕРІДЛ» або його посадових осіб.

    Крім того, податковим органом не надано суду рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

    За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача від 30.10.2015 № 0006522205 та № 0006532202 та, відповідно, про необхідність їх скасування.

    Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб’єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

    Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

    Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    У свою чергу, відповідачем проігноровано обов’язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

    Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

    П О С Т А Н О В И В:

    1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» задовольнити повністю.

    2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 30.10.2015 №№ 0006522205, 0006532205.

    3. Судові витрати в сумі 1 378,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» за рахунок Державного бюджету України.

    4. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

    Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

    Суддя Р.О. Арсірій

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть