click fraud detection

ТЕМА: 06.04.2016 Про звернення стягнення на житловий будинок. ПАТ КБ «ПриватБанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4528
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У Х В А Л А

    іменем україни

    06 квітня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Ткачука О.С.,

    суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

    Умнової О.В., Фаловської І.М.

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на житловий будинок за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 24 березня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 28 260 грн. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із нею та ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його майновий поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

    Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 50 857 грн. 23 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені іпотекодавців.

    Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 09 червня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року рішення районного суду скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2008 року в розмірі 50 857 грн. 23 коп., яка складається із заборгованості за кредитом – 19 743 грн. 45 коп., заборгованості по процентах за користування кредитом – 16 828 грн. 60 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом – 173 грн. 37 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 11 451 грн. 94 коп., штрафу (фіксована частина) – 250 грн., штрафу (процентна складова) – 2 409 грн. 87 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою -покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки, за початковою ціною в 36 тис. грн., що встановлена відповідно до договору іпотеки від 26 березня 2008 року. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 з указаного будинку без надання іншого жилого приміщення. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

    У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк не повідомив позичальника про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку, тобто не довів розміру заборгованості, а також із того, що обраний позивачем спосіб реалізації предмета іпотеки, зокрема надання позивачеві права його продажу від імені іпотекодавців у судовому порядку не передбачений.

    Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що розмір заборгованості банком доведено, він перевищує вартість предмета іпотеки, визначену у договорі іпотеки. Крім того, суд послався на те, що предмет іпотеки не є єдиним місцем проживання відповідачів, тому вони підлягають виселенню із житлового будинку без надання їм іншого житла.

    Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

    Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

    Судами встановлено, що 24 березня 2008 року ОСОБА_3 уклала із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, відповідно до умов якого отримала кредитні кошти у розмірі 28 260 грн.

    На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.

    Пред’являючи позов, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його майновий поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Звертаючи стягнення на предмет іпотеки та надаючи позивачеві право реалізації майна, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, визначеному у договорі іпотеки у розмірі 36 тис. грн.

    Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    Згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

    Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

    Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковим для всіх судів України.

    Наведеного апеляційний суд не врахував та не виконав вимоги ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки.

    Крім того, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

    Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

    За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

    Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

    Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

    Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

    Спірний житловий будинок був придбаний відповідачами не за рахунок кредитних коштів, а тому висновок апеляційного суду про наявність передбачених законом підстав для їх виселення без надання іншого постійного житла є передчасним.

    Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 березня 2015 року № 6-39цс15, від 07 жовтня 2015 року № 6-1468св15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

    Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо неповідомлення боржника за кредитним договором про зміну відсоткової ставки та про пропуск ПАТ КБ «ПриватБанк» строку позовної давності, є безпідставними, апеляційний суд дав їм належну правову оцінку.

    Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду в цій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.С. Ткачук

    Судді: В.С. Висоцька

    О.В. Кафідова

    О.В. Умнова

    І.М. Фаловська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.