click fraud detection

ТЕМА: 10.02.2016 Про визнання протиправним та скасування рішення. «Кей-Колект»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4525
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20536/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

    У Х В А Л А

    Іменем України

    10 лютого 2016 року м. Київ

    Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

    Головуючого судді: Чаку Є.В.,

    суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

    за участю секретаря Муханькової Т.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення, –

    В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі – позивач) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі – відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22674978 від 08.07.2015 року, номер запису про право власності 10320548.

    Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 17 грудня 2015 року позов задовольнив.

    Не погоджуючись з судовим рішенням, третя особа подала апеляційні скарги, в яких просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

    Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін, з наступних підстав.

    Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2008 між громадянкою України ОСОБА_4 (позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (банк) укладено договір № 11333212000 про надання споживчого кредиту. Предметом договору є надання банком позичальнику кредиту в іноземній валюті в сумі 135 300 (сто тридцять п’ять тисяч триста) доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту – 683 265 (шістсот вісімдесят три тисячі двісті шістдесят п’ять) грн. 00 коп. за курсом НБУ на день укладення договору.

    На забезпечення виконання зобов’язань за договором № 11333212000 про надання споживчого кредиту від 17.04.2008 року між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 (іпотекодавець-1), ОСОБА_2 (іпотекодавець-2), ОСОБА_4 (позичальник, іпотекодавець-3) з іншої сторони було укладено договір іпотеки № 82895 від 17.04.2008 року за яким передано в заставу банку об’єкт нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею 55,50 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності.

    12 грудня 2011 між AT «УкрСиббанк» (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1 від 12.12.2011 року та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно яких AT «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» своє право грошової вимоги до боржника за Договором № 11333212000 про надання споживчого кредиту від 17.04.2008 року.

    22 серпня 2013 року Печерським районним судом міста Києва прийнято заочне рішення у цивільній справі за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення солідарно заборгованості по кредитному договору № 11333212000 від 17.04.2008 року в розмірі 185 099, 07 доларів США. Даним рішенням суд солідарно стягнув з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором № 11333212000 від 17.04.2008 року в розмірі 185 099, 07 доларів США, що на день стягнення складає 1 479 502 (один мільйон чотириста сімдесят дев’ять тисяч п’ятсот дві) гривні 06 копійок.

    Доказів оскарження даного заочного рішення Печерського районного суду міста Києва в апеляційному порядку сторонами суду не надано.

    В подальшому, 08.08.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Суперфіном Б.М., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ, за результатами розгляду заяви ТОВ «Кей-Колект» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 12224659 від 08.07.2015 року, прийнято рішення № 22674978, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності; а саме квартиру, що розташована в АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект», податковий номер 37825968.

    Не погоджуючись з правомірністю зазначеного рішення позивачі звернулися до суду.

    З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне звернути увану на наступне.

    За змістом пункту 1 частини 1 статті 15 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 №1952-IV (надалі – «Закон № 1952-IV) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень є однією із стадій державної реєстрації.

    Згідно абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

    Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 (надалі – Порядок № 868).

    Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

    Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

    Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

    За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Частиною 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

    За приписами частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

    Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    З матеріалів справи вбачається, що до договору іпотеки № 82895 від 17.04.2008 року акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» та позивачі внесли статтю 5 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя», якою передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

    – передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;

    – отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

    Тобто, сторони за договором дійшли згоди, що право на продаж заставленого майна виникає лише на підставі окремого договору.

    Разом з тим, сторонами не заперечується, що такий договір між АКіБ «УкрСиббанк» та/або ТОВ «Кей-Колект» і позивачами не укладався.

    За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення № 22674978 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект», оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

    Посилання відповідача на п. 46 Порядку № 868 від 17.10.2013 року відхиляються судом як такі, що є помилковим способом застосуванням норм матеріального права, адже договір про іпотеку, в даному випадку, в розумінні ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не є документом, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, чого відповідачем при прийнятті відповідного рішення до уваги не прийнято.

    Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд також приймає до уваги те, що відповідно до частини 7 «Звернення стягнення на предмет іпотеки» Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна»:

    «Правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів.

    З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої ст. 38 Закону № 898-IV, у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі.».

    Крім того, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення залишено поза увагою положення п. 1 ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом дії цього Закону (Закон набрав чинності 07.06.2014) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

    – таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

    – загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

    Так, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що спірна квартира не використовується позивачами як постійне місце проживання.

    Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22674978 від 08.07.2015 року, а тому воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

    Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

    Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, –

    У Х В А Л И В :

    Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» – залишити без задоволення.

    Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року – залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

    Головуючий суддя:

    Судді:

    Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 15.02.2016 року.

    Головуючий суддя Чаку Є.В.

    Судді: Файдюк В.В.

    Старова Н.Е.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть