click fraud detection

ТЕМА: 24.03.2016 Про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити дії. «Кей-Колект»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4524
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25748/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорнянський С.І. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

    У Х В А Л А

    Іменем України

    24 березня 2016 року м. Київ

    Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

    головуючого – судді Парінова А.Б.,

    суддів: Грибан І.О., Желтобрюх І.Л.,

    при секретарі судового засідання Бутко І.Г.,

    за участю представників сторін:

    від позивача ОСОБА_2,

    від відповідача Горєлов О.Л.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориспа Михайловича та товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориспа Михайловича, за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, –

    ВСТАНОВИВ:

    Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просила суд:

    – визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 липня 2015 року, індексний номер 23244530, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»;

    – зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена приватним нотаріусом 29 липня 2015 року.

    Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки на час проведення державної реєстрації на спірне майно був чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» та, крім цього, реєстрація права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки була здійснена без дотримання умов договору іпотеки.

    Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року позов задоволено.

    Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

    Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

    Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів виходить з наступного.

    Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24 червня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11363880000 на суму 40000 дол. США під 15,5 % річних, строком до 24 червня 2015 року.

    Для забезпечення виконання вказаного договору 24 червня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки квартири, зареєстрований в реєстрі за № 305, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Руденко О.Є., згідно умов якого, ОСОБА_5 передала в іпотеку ПАТ «Укрсиббанк» належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

    У подальшому ПАТ «Укрсиббанк» на підставі договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11363880000 від 24 червня 2008 року.

    Відтак, внаслідок укладення вказаної угоди ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки від 24 червня 2008 року квартири за адресою: АДРЕСА_1.

    29 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 23244530, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

    Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2015 року, номер запису 10598029, підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кей-Колект» є договір іпотеки (квартири) від 24 червня 2008 року зареєстрований в реєстрі за №305, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Руденко О.Є.

    Вважаючи дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича по проведенню державної реєстрації права власності та по прийняттю рішення про реєстрацію права власності предмет іпотеки протиправними, ОСОБА_5 звернулася до суду з даним позовом.

    Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення № 23244530 від 29 липня 2015 року про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена приватним нотаріусом 29 липня 2015 року.

    Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

    Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

    Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції на час існування спірних правовідносин державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

    Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України.

    У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

    Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

    1) право власності на нерухоме майно;

    2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

    3) інші речові права відповідно до закону;

    4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

    Згідно із статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі:

    1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

    2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

    3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

    4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

    5) рішень судів, що набрали законної сили;

    6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

    Державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі:

    1) встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном;

    2) рішень судів, що набрали законної сили;

    3) постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно;

    4) накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом;

    5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об’єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

    6) інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом;

    7) договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

    Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна врегульовано Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (далі по тексту – Порядок № 868).

    Відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

    Пунктом 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

    1) обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

    2) повноважень заявника;

    3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

    4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

    5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

    Судом першої інстанції встановлено, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» було проведено на підставі договору іпотеки, в якому, виходячи з позиції відповідача, міститься іпотечне застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки, що за правовою природою прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

    Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

    Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

    Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

    Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

    Вказаний Закон не зупиняє дії нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, проте є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

    Наведену правову позицію відображено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 по справі № 6-9цс15, врахування якої при здійсненні правосуддя є обов`язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

    Так, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

    Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

    Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника; загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

    З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 1 цього Закону, що є чинними на момент спірних правовідносин, не може бути примусово відчужена без згоди власника – ОСОБА_5, квартира за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 24 червня 2008 року, укладеного між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_5, на підставі положень цього договору, в якому, як зазначає відповідач, міститься іпотечне застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

    При здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» відповідач наведену обставину не врахував, що призвело до вчинення реєстраційних дій з порушенням встановленого порядку.

    Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

    1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

    2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

    3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

    4) внесення записів до Державного реєстру прав;

    5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

    6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

    Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

    Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

    Згідно з ч. 2 ст. 24 цього Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

    Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реєструючи право власності на належну позивачу квартиру за Іпотекодержателем, відповідачем порушено вимоги ст.ст. 3, 15, 16 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження» (в редакції на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії), оскільки вчинена ним дія не була пов’язаною із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

    Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

    Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

    Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,-

    УХВАЛИВ:

    Апеляційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича та товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.

    Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

    Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан І.Л. Желтобрюх

    Ухвалу в повному обсязі виготовлено 28.03.2016

    Головуючий суддя Парінов А.Б.

    Судді: Желтобрюх І.Л.

    Грибан І.О.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть