click fraud detection

ТЕМА: 06.07.2016 Про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4155
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    6 липня 2016 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України

    з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Луспеника Д.Д.,

    суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

    Черненко В.А., Штелик С.П.,

    розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Києво-Святошинського районного відділу управління державної міграційної служби України у Київській області, третя особа – служба у справах дітей та сім’ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення, зобов’язання зняти з реєстрації та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 10квітня 2012 року вона уклала з ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого надала останньому в позику 2млн 511 тис.грн, що є еквівалентом 310 тис. доларів США, якіпозичальник зобов’язався повернути в строк до 10 квітня 2013 року частинами відповідно до визначеного в договорі графіку.

    На виконання п. 5.1.1 договору позики для забезпечення виконання зобов’язань за договором позики 10 квітня 2012 року з ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній надав в іпотеку належні йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,2397 га та домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

    6 липня 2012 року вона з ОСОБА_4 підписали додатковий договір № 1 до договору позики, якимпогоджено, що у позику надається сума 2млн 988 тис.грн, що що є еквівалентом 369 тис. доларів США, і вказану суму позичальник зобов’язався повернути позикодавцю в строк до 10 квітня 2013 року частинами відповідно до визначеного в договорі графіку. У зв’язку з укладанням додаткового договору № 1 до договору позики вонитакож уклали додатковий договір № 1 до договору іпотеки, відповідно до якого внесли зміни до договору іпотеки щодо розміру позики.

    Після укладання договору іпотеки ОСОБА_4, маючи інше житло, за власною ініціативою без дозволу позивача провів державну реєстрацію свого місця проживання та місця проживання своїх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також своєї дружини – ОСОБА_5, за адресою житлового будинку, переданого в іпотеку.

    Внаслідок невиконання зобов’язань за договором позики 9квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернутостягнення на предмет іпотеки, а 10квітня 2014 року зареєстровано право власності за нею.

    Відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» вона надіслала відповідачам вимогу про звільнення житлового приміщення, проте добровільно її не виконано. У зв’язку з проживанням відповідачів та їх дітей у належному їй будинку, вона не може ним володіти та користуватися, чим порушується їїправо власності.

    Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просиласуд: усунути перешкоди у користуванніналежним їй на праві власності домоволодінням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з нього: ОСОБА_4, ОСОБА_5, та їхніх дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_7; зобов’язати Києво-Святошинський районного відділу управління державної міграційної служби України у Київській області зняти з реєстрації відповідачів; вселити її до домоволодіння за вищевказаною адресою.

    Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування належним їй на праві власності домоволодінням загальною площею 320 кв. м, житловою площею 146 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з домоволодіння за вищевказаною адресою та знято їх з реєстрації за цією адресою. Вселено ОСОБА_3 в домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

    У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі порушують права позивача як власника житлового будинку, оскільки без належних підстав проживають в ньому, пославшись при цьому на положення ст. 391 ЦК України.

    Проте повністюпогодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

    Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

    Судами встановлено, що 10 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого останній отримав позикув розмірі 2 млн 511 тис. грн, що є еквівалентом 310 тис. доларів США, якіпозичальник зобов’язався повернути в строк до 10 квітня 2013 року частинами відповідно до визначеного в договорі графіку.

    На виконання п. 5.1.1 договору позики для забезпечення виконання зобов’язань за договором позики 10 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній надав в іпотеку належні йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,2397 га та домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

    6 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 1 до договору позики тадодатковий договір № 1 до договору іпотеки.

    Внаслідок невиконання зобов’язань за договором позики 9квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернутостягнення на предмет іпотеки, а 10квітня 2014 року зареєстровано право власності на нього за ОСОБА_3

    Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

    Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

    За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

    Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

    Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

    Отже, за змістом цих норм, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житлавідсутні.

    Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 1484 цс 15, від 18 березня 2015 року № 6-39цс15, від 22 червня 2016 року № 6-197 цс 16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

    Судом установлено, що ОСОБА_3 в іпотеку передано, зокрема, домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17 лютого 2012 року.

    Таким чином, в іпотеку позивачу передано домоволодіння, яке було придбаноне за рахунок отриманих за договором позики грошовихкоштів.

    Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

    Крім того, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

    Згідно зі ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

    Таким чином, встановлена норма зобов’язує нотаріусів при оформленні правочинів щодо відчуження нерухомого майна аналізувати подані йому документи, зокрема, на предмет існування прав користування таким нерухомим майном у дитини (дітей). Тому нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.

    Тобто право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.

    Отже, згода органу опіки і піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

    З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору іпотеки у ОСОБА_4 на вихованні було двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (15 років), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (8 років), про що зазначено у його паспорті, копія якого надавалась нотаріусу при укладенні договору. При цьому він не мав іншого житлового приміщення у власності, а діти, зокрема, ОСОБА_7 (ч. 4 ст. 29 ЦК України), мешкають разом з ним, однак у спірній квартирі були зареєстровані в 2013 році, після укладення договору іпотеки.

    Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

    Разом з тим передбачене ст. 177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

    Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року № 6-3005цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

    У зв’язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

    Проте судиу порушення ст. ст. 212 – 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не з’ясували, чи мали діти право власності чи право користування предметом іпотеки намомент укладення договору іпотеки, не надали належної правової оцінки доводам сторін та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

    Разом з тим доводи касаційної скарги про ненаправлення ОСОБА_5 письмової вимоги про звільнення житлового будинку є безпідставними, оскільки положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та норма ст. 109 ЖК УРСР застосовуються під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», тобто одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1630цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

    За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

    Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Д.Д. Луспеник

    Судді: Б.І. Гулько

    С.Ф. Хопта

    В.А.Черненко

    С.П.Штелик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть