click fraud detection

ТЕМА: 20.04.2016 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. «Приватбанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4132
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Державний герб України

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    20 квітня 2016 рокум. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоКузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Карпенко С.О., Мостової Г.І.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 жовтня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

    Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 23 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_7 був укладений договір про іпотечний кредит, згідно з яким банк надав останньому кредит у розмірі 75 000,00 грн зі сплатою за користування кредитними коштами 15,0 % річних та строком повернення кредиту не пізніше 23 квітня 2019 року. Згідно заяви ОСОБА_7 від 15 липня 2008 року було змінено валюту кредитування з гривні на долар США.

    З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 23 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_6 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 46,70 кв. м, жилою площею 30,90 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

    У зв’язку з тим, що боржник ОСОБА_7 належним чином не виконував свої зобов’язання за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість, яка станом на 22 жовтня 2013 року складає 35 349,30 доларів США, а тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача та інших осіб, які проживають у вказаній квартирі.

    Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року в розмірі 35 349,30 доларів США, що станом на 22 жовтня 2013 року еквівалентно 282 440,90 грн, на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,70 кв. м, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    В іншій частині позову відмовлено.

    Зупинено виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

    Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 01 жовтня 2015 року скасовано в частині зупинення виконання рішення та відмови в позові про виселення; ухвалено в цій частині нове рішення про виселення ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

    Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка відповідно до вимог ст. ст. 526, 1054 ЦК України, ст. ст. 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» 509, 526, 527, 530, 1054 ЦК України, повинна бути задоволена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому суд першої інстанції зупинив виконання рішення в цій частині на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в іпотеку була передана квартира, яка була придбана не за рахунок кредитних коштів, тому відсутні правові підстави, передбачені ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР, для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення, апеляційний суд виходив із того, що оскільки банком були дотримані вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку» про попередження відповідачів про необхідність добровільно звільнити житлове приміщення, тому вони підлягають виселенню.

    Також апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого суду в частині зупинення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню на підставі відповідних актів виконавчих органів, а не на підставі рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.

    Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

    Судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7 був укладений договір про іпотечний кредит, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 75 000,00 грн зі сплатою 15 % річних, строком повернення не пізніше 23 квітня 2019 року.

    На забезпечення виконання зобов’язань, взятих ОСОБА_7 за договором про іпотечний кредит, 23 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_6 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 46,70 кв. м, жилою площею 30,90 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

    Згідно заяви ОСОБА_7 від 15 липня 2008 року було змінено валюту кредитування з гривні на долар США, про що 30 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 була укладена додаткова угода про іпотечний кредит від 23 квітня 2008 року, згідно з якою розмір кредиту після проведення конвертації складає станом на 30 липня 2008 року 16 068,36 доларів США.

    У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 зобов’язань за договором про іпотечний кредит від 23 квітня 2008 року, утворилась кредитна заборгованість, яка станом на 22 жовтня 2013 року становить 35 349,30 доларів США.

    Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

    Згідно ч. 1-2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

    Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Вирішуючи даний спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит, утворилась заборгованість в розмірі 35 349,30 доларів США, а тому відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та умов кредитного договору, банк має право погасити заборгованість у першу чергу за рахунок забезпечення, а саме звернути стягнення на майно.

    Що стосується позовних вимог про виселення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

    Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

    Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

    Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

    За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

    Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

    Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

    Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

    Отже, за змістом цих норм, особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

    Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України № 6-39цс15 від 18 березня 2015 року.

    Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки в іпотеку була передана квартира, яка була придбана не за рахунок кредитних коштів, тому відсутні правові підстави, передбачені ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР, для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про виселення та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вищевказаних вимог закону не врахував, у зв’язку з чим помилково скасував рішення місцевого суду, яке ухвалене згідно із законом.

    Доводи заявника про те, що її як іпотекодавця не було повідомлено про укладення 30 липня 2008 року додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 23 квітня 2008 року, якою було змінено валюту кредитування та відповідно не були внесені зміни до іпотечного договору, а тому вона не може нести відповідальність за зобов’язаннями позичальника за новим кредитним договором у іноземній валюті, є безпідставними, оскільки при укладенні вказаної додаткової угоди не відбулося зміни зобов’язань за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором, так як відбулася лише зміна валюти кредитування і в тому ж розмірі, що і за договором про іпотечний кредит від 23 квітня 2008 року, новий кредитний договір не укладався.

    Керуючись статтями 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 жовтня 2015 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.

    Рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про виселення скасувати, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року цій частині залишити в силі.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова С.О. Карпенко М.І. Наумчук Г.І. Мостова

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть