click fraud detection

ТЕМА: 08.07.2015 Про звернення стягнення на предмет іпотеки. «Кредитні ініціативи»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4089
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    08 липня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Кузнєцова В.О.,

    суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

    Мостової Г.І., Ситнік О.М.,

    розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

    за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», поданою представником Грицаєм Валерієм Олександровичем, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Посилалося на те, що 21 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 0301/0508/71-086, відповідно до якого останній був наданий кредит в розмірі 84 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних терміном до 20 травня 2019 року.

    На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

    Позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв’язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 907 413,24 грн.

    28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» (далі – АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор Плюс» (далі – ТОВ «Вектор Плюс») укладений договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 0301/0508/71-086, укладеним з відповідачкою у даній справі.

    У свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 0301/0508/71-086 та договором іпотеки.

    Оскільки відповідачка порушила умови виконання кредитного договору, забезпеченого іпотекою, а позивач має право вимоги, останній просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

    Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на підставі права власності, в рахунок погашення боргу на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в розмірі 907 413 грн 24 коп. шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» та встановлено початкову ціну предмета іпотеку на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

    У касаційній скарзі представник ТОВ «Кредитні ініціативи» – Грицай В.О., просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв’язку із чим утворилась заборгованість, а тому позивач відповідно до умов договору іпотеки має право на звернення стягнення на предмет іпотеки

    Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції посилався на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, який забороняє примусове стягнення нерухомого житлового майна.

    Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

    За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

    Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

    При ухваленні рішення суд зобов’язаний з’ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

    Судами встановлено, що 21 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 0301/0508/71-086, відповідно до якого останній був наданий кредит в розмірі 84 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних терміном до 20 травня 2019 року.

    На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

    Зазначена квартира належить ОСОБА_3 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим С.В. 21 травня 2008 року.

    Позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв’язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 907 413,24 грн.

    28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Вектор Плюс» укладений договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 0301/0508/71-086.

    28 листопада 2012 року між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 0301/0508/71-086 та договором іпотеки.

    Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

    Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до п. 11 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов’язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотеко держателю суму кредиту, проценти за користування кредитом ,пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов’язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов’язанням та цим договором, у тому числі у випадках одноразового прострочення основного зобов’язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

    7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 частини 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

    Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

    У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

    Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

    Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

    Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

    У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався.

    Норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

    Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

    Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (справа № 6-44цс15).

    Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог саме на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

    Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

    Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції на вказані вимоги закону не звернув уваги та не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи – не суб’єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора, а також не перевірив наявність банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які вимоги були передані, їх розмір, чи проводилась заміна сторони виконавчого провадження, оскільки без такої заміни до позивача не могло перейти право на отримання стягнутих за рішенням суду коштів.

    Переглядаючи справу в апеляційному порядку та скасовуючи рішення суду першої інстанції, застосовуючи Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303 , 315 ЦПК України безпідставно не взяв до уваги та не перевірив в достатньому обсязі доводів апеляційної скарги відповідача.

    Крім того, суд не звернув уваги на ст. 1083 ЦК України, яка зазначає, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

    Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 213 , 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись ст. ст. 336 , 338 , 345 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», подану представником Грицаєм Валерієм Олександровичем, задовольнити частково.

    Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова О.М. Ситнік

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть