click fraud detection

ТЕМА: 01.07.2015 Визнання недійсним договору іпотеки

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4078
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    1 липня 2015 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України у складі:

    головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи – орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді та орган опіки та піклування при Кирилівській селищній раді Якимівського району Запорізької області, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року,

    в с т а н о в и л а :

    У червні 2013 року ОСОБА_9 звернулася до суду з вищевказаним позовом, зазначивши, що на забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_10 перед ОСОБА_11 за договором позики на суму 28 тис. доларів США між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 16 серпня 2012 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка і житловий будинок АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що договір іпотеки укладено без попередньої згоди органу опіки і піклування, чим порушені житлові права малолітньої ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з народження постійно проживає у спірному житловому будинку, ОСОБА_9 просила про визнання його недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

    Рішенням Якимівського районного суду від 11 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

    Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_11 задоволено. Рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

    У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

    Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в заяві доводи та заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України Насадчук Ж.Д. та позивачки ОСОБА_9, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

    Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що спірне майно є місцем проживання матері малолітньої дитини, виходив з того, що малолітня дитина у спірному будинку на момент укладення договору іпотеки не проживала та не була зареєстрована.

    Разом з тим в ухвалах від 4 лютого 2015 року, 28 січня 2015 року, 4 грудня 2014 року, 12 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, задовольняючи позовні вимог про визнання іпотечного договору недійсним, виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки спірною квартирою разом з батьками мала право користуватися й малолітня дитина, тому при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» необхідний попередній дозвіл органів опіки і піклування.

    Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

    Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

    Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

    Отже, за змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.

    Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

    Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.

    У справі, яка переглядається, суд установив, що 16 серпня 2012 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки, предметом якого був житловий будинок АДРЕСА_1.

    ОСОБА_9 – дочка ОСОБА_10, на момент укладення договору іпотеки проживала та була зареєстрована в спірному житловому будинку, спірний житловий будинок є єдиним та постійним місцем її проживання.

    Установлено також, що ОСОБА_12 є малолітньою дочкою ОСОБА_9, яка є матір’ю-одиначкою.

    Однак установивши місце постійного проживання матері малолітньої ОСОБА_12 у спірному нерухомому майні, переданому в іпотеку, суд дійшов помилкового висновку в порушення вимог статті 29 ЦК України про відсутність доказів щодо проживання за цією адресою малолітньої дитини, оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи її проживання, а отже, і право на користування житловою площею за цією адресою презюмується, якщо не буде встановлено інше.

    За таких обставин передача нерухомості в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без передньої згоди органу опіки та піклування, спірний договір іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а тому на підставі статті 215 ЦК України він підлягає визнанню недійсним як такий, що порушує майнові права малолітньої дитини.

    До аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїх ухвалах від 4 лютого 2015 року, 28 січня 2015 року, 4 грудня 2014 року, 12 лютого 2014 року.

    Саме з цього виходив у своєму рішенні апеляційній суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов.

    Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому рішення суду першої інстанції та ухвала касаційного суду підлягають скасуванню, а рішення суду апеляційної інстанції – залишенню в силі.

    Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а :

    Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року скасувати, а рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2014 року залишити в силі.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першоїстатті 355 ЦПК України.

    Головуючий Судді В.М. Сімоненко Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.