click fraud detection

ТЕМА: 22.04.2015 Про звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутня оцінка та складові боргу. «ПриватБанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4077
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    22 квітня 2015 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України

    з розгляду цивільних і кримінальних справув складі:

    головуючого Луспеника Д.Д.,

    суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

    Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 1 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У червні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 серпня 2008 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 33 511 доларів 65 центів США на строк до 27 серпня 2012 року зі сплатою 15 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов’язання між банком і відповідачем 27 серпня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Взяті на себе зобов’язання відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 20 квітня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 671 доларів 08 центів США. Банк також зазначав, що звертався до ОСОБА_3 з вимогою про сплату заборгованості за кредитним договором та повідомляв про застосування положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку», однак останній заходів для погашення заборгованості не вжив.

    Ураховуючи викладене, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_3 та зняти його з реєстраційного обліку в спірній квартирі, стягнути судові витрати.

    Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 1 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором від 27 серпня 2008 року – квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 59,90 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2008 року, шляхом продажу банком указаної квартири на підставі договору іпотеки від 27 серпня 2008 року з правом отримання витягу з державного реєстру прав власності та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 та знято його з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що в разі невиконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тому суд стягнув заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_3, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та одночасно вирішив питання про виселення відповідача з квартири, яка є предметом іпотеки.

    Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши про дотримання банком процедури попередження відповідача про необхідність у місячний термін добровільно звільнити житлове приміщення, проте вказана вимога ОСОБА_3 виконана не була.

    Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційцного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

    Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

    Судом установлено, що 27 серпня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» уклало з ОСОБА_3 кредитний договір у розмірі 33 511 доларів 65 центів США на строк до 27 серпня 2012 року зі сплатою 15 % річних за користування кредитом. 27 серпня 2008 року між сторонами також було укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_3. Взяті на себе зобов’язання ОСОБА_3 не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 671 доларів 08 центів США, що є еквівалентом 435 181 грн 77 коп.

    Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

    Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

    Згідно з чч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

    Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

    При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.

    Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

    Проте матеріалів справи не містять доказів дотримання ПАТ КБ «Приватбанк» вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо отримання відповідачем письмової вимоги про звільнення житлового приміщення.

    Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    Аналогічне роз’яснення надано і в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов’язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

    Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 – 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем письмової вимога про добровільне звільнення квартири, висновок про вартість предмету іпотеки, а в рішенні суду взагалі відсутні загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в силі.

    За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Д.Д. Луспеник

    Судді: Б.І. Гулько

    А.О. Лесько

    С.Ф. Хопта

    В.А. Черненко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть