click fraud detection

ТЕМА: 25.02.2015 Про звернення стягнення на предмет іпотеки. «Альфа-Банк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4055
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    УХВАЛА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    25 лютого 2015 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

    кримінальних справ у складі:

    головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У січні 2013 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просило в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором від 08 листопада 2007 року, яка станом на 01 грудня 2012 року складає 821 485 грн 55 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки – належну відповідачеві однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

    Позовні вимоги товариство обґрунтувало тим, що 08 листопада 2007 року між відповідачем ОСОБА_6 та акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_6 отримала від банку кредит в розмірі 126 тис. доларів США, зі сплатою 11,9 % річних на весь строк фактичного користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 08 листопада 2037 року. Відповідно до іпотечного договору від 08 листопада 2007 року відповідач передала акціонерному комерційному банку «ТАС-Комерцбанк» в іпотеку однокімнатну квартиру № 39, загальною площею – 52,40 кв. м, житловою площею 26,10 кв. м. в будинку АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності.

    ПАТ «Альфа-Банк» набуло права вимоги до ОСОБА_6 за вказаним вище кредитним договором на підставі відповідних договорів купівлі-продажу права вимоги від 25 травня 2012 року та від 15 червня 2012 року. Станом на 01 грудня 2012 року існує кредитна заборгованість, яку в добровільному порядку ОСОБА_6 погашати відмовляється, тому позивач просив задовольнити позов у обраний ним спосіб.

    Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача загалом 37 845 грн 35 коп. заборгованості по процентам та пені. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

    У касаційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

    Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

    Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    При розгляді справи судами встановлено, що 08 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала від банку кредит в розмірі 126 тис. доларів США, зі сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 08 листопада 2037 року.

    Цього ж дня між сторонами кредитного договору укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_6 передала банку в іпотеку однокімнатну квартиру № 59, загальною площею 52,40 кв. м., житловою площею 26,10 кв. м. в будинку АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

    За договором купівлі-продажу права вимоги від 25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило, а публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») прийняло право вимоги до ОСОБА_6 за вказаним вище кредитним договором від 08 листопада 2007 року.

    Наступним договором купівлі-продажу права вимоги від 15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» відступило ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за вказаними кредитними зобов’язаннями ОСОБА_6

    Згідно розрахунком наданого позивачем, станом на 01 грудня 2012 року кредитна заборгованість ОСОБА_6 перед банком становить загалом 102 854,85 доларів США, що еквівалентно 821 485 грн 55 коп. Заборгованість складається з 98 040,81 доларів США (еквівалент – 783 640 грн 20 коп.) заборгованості за кредитом, 4 725,02 доларів США (еквівалент – 37 767 грн 08 коп.) заборгованості за процентами, 78 грн 27 коп. пені.

    Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив відсутності правових підстав для дострокового стягнення основних кредитних коштів і вважав за необхідне стягнути з боржника на користь позивача лише нараховані позивачем проценти та пеню.

    Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановив що відповідач порушила зобов’язання за кредитним договором і допустила заборгованість, розмір якої надано позивачем та не спростовано відповідачем.

    В силу ст. ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов’язання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Також апеляційний суд встановив, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки щодо відсутності у позивача права на стягнення заборгованості по кредиту, в тому числі дострокового стягнення всієї суми кредиту, оскільки такі висновки суду суперечать ст. 1050 ЦК України та умовам кредитного договору. Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача 37 845 грн 35 коп. заборгованості по процентам та пені, суд першої інстанції вийшов за рамки позовних вимог (позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не про стягнення кредитної заборгованості в грошовому еквіваленті), чим порушив вимоги ст. 11 ЦПК України.

    Спростувавши висновки районного суду і встановивши що позовні вимоги обґрунтовані, апеляційний суд ухвалив у справі нове рішення про відмову в позові з тих підстав, що на момент вирішення справи в апеляційному суді вступив в силу Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року.

    Такі висновки апеляційного суду обґрунтовані у зв’язку з наступним.

    07 червня 2014 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

    Застосувавши на стадії апеляційного провадження зазначений Закон України, суд апеляційної інстанції діяв в межах наданих йому Законом повноважень. Крім того, при розгляді справи в апеляційному порядку позивачем не надано доказів на підтвердження відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норм вказаного Закону.

    Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

    У ч. 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    У ч. 1 ст. 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

    З викладеного вище вбачається, що апеляційний суд мав право на застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки існують достатньо обґрунтовані апеляційним судом підстави, передбачені нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції і у такому разі при ухваленні власного судового рішення, апеляційний суд застосовує Закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення.

    Оскаржуване в касаційному порядку судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому, керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    ухвалила:

    Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» відхилити.

    Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук І.М. Фаловська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть