click fraud detection

ТЕМА: 27.03.2014 Про стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права приватної власності. «ОТП Банк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4050
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    № апеляційного провадження: 22-ц/796/9797/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    13 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

    Головуючого судді: Білич І.М.

    Суддів: Болотов Є.В., Поліщук Н.В.

    при секретарі: Прохорова В.С.

    за участю: представника позивача ОСОБА_3.

    відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

    представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6

    розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права приватної власності.

    в с т а н о в и л а :

    У грудні 2013 року позивач звернувся з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1.

    Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року позовні вимоги були задоволені.

    Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 суму заборгованості за кредитним договором від 02.06.2006 року №RML-008/414/2006 в розмірі 953 850,12 гривень, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі – 88075,64 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 23001,91 доларів США, що еквівалентно 894 226,15 гривень, та заборгованості за штрафними санкціями в розмірі – 59 623,97 гривень за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 06.06.2006№ РRML-008/414/2006, посвідченого приватним нотаріусом, а саме, на нерухоме майно: житлова квартира АДРЕСА_1, загальною площею 123,80 кв.м, житловою площею 65,40 кв.м, яка складається з 3-х житлових кімнат, 3/5 частини якої належить на праві приватної власності ОСОБА_5 та 2/5 частини якої на праві власності належить ОСОБА_4, шляхом визнання за ОСОБА_7 права власності на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 123,80 кв.м, житловою площею 65,40 кв. м, яка складається з 3-х житлових кімнат.

    Вирішено питання судових витрат. У решті позову було відмовлено.

    Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, де ставив питання про скасування рішення суду та постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Свої вимоги мотивуючи порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

    Крім іншого вказував на безпідставність висновку суду про те, що позивач є новим кредитором апелянта за кредитним договором та новим іпотекодержателем за договором, так як договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 12.11.2013 року є неукладеним, оскільки право вимоги за кредитним договором від третьої особи до позивача не перейшло, як це вимагає ч. 1 ст. 638 ЦК України.

    Суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що укладений між третьою особою та позивачем договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 12.11.2013 року не містить істотної умови щодо обслуговування апелянтом боргу перед новим кредитором, а саме не містить інформації щодо рахунку, відкритого позивачем, для обслуговування ОСОБА_5 боргу за кредитним договором.

    Крім цього, суд помилково виходив з того, що апелянт мав можливість здійснити погашення боргу не врахувавши ту обставину, що позивач умисно ухилився від інформування відповідача про свої відкриті рахунки, через які можна було б здійснити погашення боргу. А відтак, має місце прострочення виконання нового кредитора за кредитним зобов’язанням, що унеможливлює задоволення позову.

    Апелянт та представник апелянта, відповідач по справі ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити.

    Представник позивача не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

    Третя особа будучи повідомленою про розгляд справи у судове засідання не з’явилася, поважність причин неявки суду не повідомила. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у її відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

    Заслухавши доповідь судді – доповідача, вислухавши пояснення осіб що з’явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

    Судом при розгляді справи встановлено, що 02.06.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого виступає ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого, в свою чергу, є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №RML-008/414/2006.За умовами якого, банк видав ОСОБА_5 кредитні кошти в розмірі 110 000 доларів США, а останній, в свою чергу, взяв на себе зобов’язання в строк до 02 червня 2021 року повернути кредитні кошти згідно складеного графіку повернення кредиту та сплачувати фіксовану процентну ставку у розмірі 11,00 % річних.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_5 між ним та банком було укладено договір іпотеки від 06.06.2006№ РRML-008/414/2006. Предметом іпотеки за договором була квартира АДРЕСА_1, загальною площею 123, 80 кв. м., житловою площею 65, 40 кв. м., яка складається з 3-х житлових кімнат. Предмет іпотеки належав іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності.

    12.11.2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_7 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 06.06.2006 року, згідно якого у зв’язку з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № від 02.06.2006 року, що забезпечений договором іпотеки від 06.06.2006 року первісний іпотекодержатель ПАТ «ОТП Банк» передав та відступив новому іпотекодержателю сукупність прав, належних первісному іпотекодержателю за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на заставне майно, про що було повідомлено відповідачів.

    Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги відносно ОСОБА_5 виходив з доведеності в судовому засіданні позивачем факту невиконання ним умов кредитного договору, який привів до утворення заборгованості яка станом на 21.10.2013 року склала 95385012 гривень. А відтак враховуючи положення ч. 1, 3 ст. 33, ст.36 та ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» , п. 6.4 договору іпотеки вважав за можливе задовольнити заявлені вимоги позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб набуття позивачем права власності на предмет іпотеки, що не суперечить вимогам ст. 16 ЦК України

    Разом з тим судом вказувалось на те, що не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 06.06.2006 року з відповідача – ОСОБА_4, оскільки вона не є стороною вказаного договору і будь-яких зобов’язань щодо виконання його умов на себе не брала, а тому вимоги є безпідставними. Однак за правилами ч. 3 ст. 318 ЦК України власність зобов’язує. За рішенням Печерського суду від 20.07.2012 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на 2/5 частини спірної квартири і вона проти позову не заперечувала, а відтак він підлягав частковому задоволенню.

    Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

    Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

    Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

    Постановлене судове рішення зазначеним критеріям не відповідає.

    Як встановлено у судовому засіданні на забезпечення виконання взятих ОСОБА_5 за кредитним договором зобов’язань між сторонами було укладено іпотечний договір. Іпотекою за іпотечним договором забезпечувалося повне виконання боржником зобов’язань перед іпотекодержателем, що виникають з кредитного договору, інших додатків та змін до нього.

    ОСОБА_8 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконував належним чином, у зв’язку з чим утворилася заборгованість перед позивачем, яка не була сплачена у добровільному порядку. Розмір заборгованості що наведений у розрахунку відповідачем не оспорювався.

    Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

    Відповідно до ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іподекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Враховуючи те, що якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Ця позиція підтримується практикою Верховного Суду України ( постанови у справі № 3-139 гс11/33/14, № 6- 124 цс 13). І свідчить про те, що за відсутності в договорі задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки слід відмовити у задоволенні позову.

    Відповідно до п. 6.3 іпотечного договору укладеного між сторонами ( а.с.27 -30 т. 1), іпотекодержатель вправі обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом:

    а) права іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх порушених прав в порядку, встановленому законодавством;

    б) право сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України „Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

    – передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону;

    – право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підстав договору купівлі продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

    п. 6.4. договору іпотеки від 06.06.2006 року за № РRML-008/414/2006. було визначено, що сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати такі шляхи позасудового врегулювання:

    1) іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі – продажу у порядку встановленому, чинним законодавством. Цим сторони дійшли згоди, що ціна продажу предмету іпотеки, у випадку його продажу іпотекодержателем буде визначатися за правилами п.п. а, б.цього пункту;

    2) при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення ( цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в боргових зобов’язаннях. У випадку непогашення іпотекодавцем боргових зобов’язань у строк, передбачений в іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іподекодавця до іпотекодержателя в день наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов’язань вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов’язаний реалізувати предмет іпотеки протягом одного року, а суму отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов’язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, після погашення боргових зобов’язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертаються іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства.

    Отже, п. 6.4 договору іпотеки що був укладений між сторонами свідчить про можливість позасудового врегулювання спору у спосіб – обов’язку іпотекодержателя продати предмет іпотеки протягом одного року, що узгоджується із положеннями ст. 38 Закону України „Про іпотеку”.

    Та свідчить про відсутність правових підстав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності самим іпотекодержателем, як це було заявлено позивачем при зверненні до суду та визначено судом у рішенні суду. Так як це суперечить п. 6.4 іпотечного договору та ст.38 Закону України „Про іпотеку”.

    Крім того, згідно ст. 37 Закону „Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження і іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності ( ч.ч. 1, 3 ст.37 Закону України „ Про іпотеку” ).

    Всупереч цим вимогам, суд першої інстанції взагалі не визначив за якою вартістю позивач набув право власності на предмет іпотеки, а відтак і не вирішив питання щодо відшкодування останньому коштів якщо вони перевищують вартість предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеколдержателя.

    Як вбачається із матеріалів справи сума заборгованості при звернені до суду у зв’язку з невиконанням позичальником взятих зобов’язань за кредитним договором на момент постановлення судового рішення становила – 953 850, 12 гривень. П. 4.4 іпотечного договору вартість предмету іпотеки на момент укладення договору( 02.06.2006 року) визначалася за згодою між сторонами договору та становила 1 708 644 гривни, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становила 338 345, 35 доларів США.

    А отже, при вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності необхідно враховувати співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.

    Також судом в мотивувальній частині рішення вказувалось на необхідність прийняття рішення щодо відмови у задоволенні вимог заявлених до відповідача ОСОБА_4 оскільки, остання не є стороною вказаного кредитного договору, його не укладала, будь-яких зобов’язань щодо виконання його умов на себе не брала. У той же час резолютивна частина рішення вказує, що слід звернути стягнення на предмет іпотеки серед іншого і на 2/5 частини спірної квартири, що належить відповідачу ОСОБА_4

    Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що 02.06.2006 року ОСОБА_4 надала нотаріальну заяву щодо згоди на отримання її чоловіком ОСОБА_5 кредиту в «Райффайзенбанк Україна»та передачі в іпотеку банку сумісно набутої під час перебування у шлюбі з відповідачем спірної квартири. У відповідності до рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.07.2012 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1.

    Згідно ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі права і несе всі обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

    А відтак, ОСОБА_4 набувши право власності на2/5 частини предмету іпотеки, несе таку саму відповідальність за договором іпотеки, як і ОСОБА_5, який володіє 3/5 частини квартири що є предметом іпотеки.

    Крім того, слід також зазначити що резолютивна частина рішення суду не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням п. 4 ст. 215 ЦПК

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке що постановлено з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволенні заявлених позивачем вимог з зазначених вище підстав. Та виходячи з того, що у відповідності до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

    Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, –

    в и р і ш и л а:

    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задовольнити.

    Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року скасувати та постановити нове за яким:

    ОСОБА_7 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права приватної власності.

    Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

    Головуючий:

    Судді:

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть