click fraud detection

ТЕМА: 04.12.2014 Про визнання недійсним договору іпотеки. «Райффайзен Банк Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4049
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    03680 м. Київ , вул. Солом’янська, 2-а

    Апеляційне провадження № 22-ц /796/12483/2014 Головуючий в суді 1 інстанції – Зінченко С.В.

    Доповідач – Ящук Т.І.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    04 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

    головуючого судді Ящук Т.І.

    суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

    при секретарі Телегіній Н.О.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року та додаткове рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

    встановила:

    У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль, в якому просив визнати недійсними пункти 1.1., 1.4., 1.5., 1.7., 5.7., 10.1., розділи 4, 5, 6, 7, 10 кредитного договору № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2

    У липні 2010 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив визнати недійсними кредитний договір в цілому та визнати недійсним договір іпотеки від 11 вересня 2007 року (т. 1 а.с. 68-71).

    Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26.10.2010 року, справу передано за підсудністю до Солом’янського районного суду м. Києва (т. 1 а.с. 82).

    За заявою представника позивача ОСОБА_2 ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року позов в частині вимоги про визнання недійсним договору іпотеки – залишено без розгляду.

    У квітні 2012 року представник ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну підстав позову. Просив визнати недійсними пункти 1.1., 1.4., 1.5., 1.7., 10.1., розділи 4, 5, 6, 7, 10 кредитного договору та визнати недійсним кредитний договір в цілому (т. 1, а.с. 208-211).

    Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2012 року об’єднано в одне провадження справу № 2-2112/12 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та кредитного договору в цілому та цивільну справу № 2-505-1/10 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на нерухоме майно (т. 1, а.с. 216).

    Відповідно до матеріалів вказаної справи, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у вересні 2009 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що станом на 10.07.2009 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком складає: за кредитом – 62 463,39 доларів США, за відсотками – 5 021,62 доларів США, нарахована пеня – 1 682,15 доларів США, а всього – 71 873,81 доларів США, що еквівалентно на день розрахунку за курсом НБУ сумі 547 850 грн. 93 коп.

    В рахунок погашення вказаної суми заборгованості просив звернути стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, та була передана нею в іпотеку за договором іпотеки від 11.09.2007 року для забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором.

    У травні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду уточнену позовну заяву, в якій збільшив розмір позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 166 887, 49 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом – 61 312, 89 доларів США ; заборгованості за відсотками – 28060, 64 доларів США; пені за порушення строків погашення кредиту – 34 420, 54 доларів США; пені за порушення строків сплати відсотків – 43 093, 42 доларів США. Загальна сума заборгованості у гривнях по курсу НБУ на день розрахунку 25.04.2012 року становить 1 333 047 грн. 20 коп.

    Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно залишені без розгляду на підставі заяви представника банку (т. 2, а.с. 130).

    У судовому засіданні 06 червня 2012 року представники позивача ОСОБА_2 подали до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просили визнати недійсними пункти 1.1., 1.7., 5.7., 10.1. кредитного договору. (т. 2, а.с. 193)

    Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 61 312,89 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.04.2012 року становить 489 748 грн. 97 коп.; заборгованість за відсотками – 28060, 64 доларів США, що за курсом НБУ становить 224 139 грн. 97 коп.; пеню в сумі 20 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.04. 2012 року становить 159 754 грн.

    Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року вказане рішення суду залишено без змін.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року в частині відмови у позові ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів 1.7, 5.7, 10.1 кредитного договору та задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором – скасовано і справу в цій частині передано на новий розгляд суду першої інстанції.

    В іншій частині рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року залишено без змін.

    Під час нового розгляду цивільної справи у вказаній частині ОСОБА_2 неодноразово збільшувались позовні вимоги та відповідно до останньої заяви про зміну підстав позову від 03.09.2013 року (т.3 а.с. 86, 87) позивач просив визнати недійсними пп. 1.1, 1.4, 1.5, 1.7, 10.1, розділи 4, 5, 6, 7, 10 кредитного договору від 11.09.2007 року та весь договір в цілому.

    ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» також заявив про зміну предмету позову, про що подав відповідну заяву (т. 3 а.с. 22-26), в якій просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 309 616,22 доларів США, що складає 2 474 762 грн. 44 коп. В рахунок погашення вказаної заборгованості просив звернути стягнення на належну ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 11.09.2007 року, визначивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із встановленням початкової ціни продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

    Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено ( а.с. 105-113, том 3).

    Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

    В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором від 11 вересня 2007 року в сумі 2 474 762 грн. 44 коп. звернуто стягнення на належну ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 11.09.2007 року, визначивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із встановленням початкової ціни продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

    Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 3339 грн. судових витрат.

    Додатковим рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року ( а.с. 211-212, том 3) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 474 762 грн. 44 коп.

    Не погоджуючись з рішеннями, ОСОБА_2 через свого представника – ОСОБА_3 подав апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

    Просив скасувати основне та додаткове рішення, ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити: визнати недійсними пункти 1.7., 5.7., 10.1. кредитного договору від 11.09.2007 року, а позовні вимоги банку задовольнити частково : стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 547 850 грн. 93 коп., згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.07.2009 року, в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.

    Вказував, що суд першої інстанції не застосував положення ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо строку спеціальної позовної давності до пені, внаслідок чого безпідставно стягнув пеню по тілу кредиту та процентах, нараховану на прострочення, що виникли з 05.02.2010 року з перевищенням строку позовної давності по пені більше одного року.

    Посилається на те, що суд не звернув уваги на несправедливість положень договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо комісії за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Крім того, суд першої інстанції не дослідив, що кредитний договір не містить графіку платежів та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

    В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 – ОСОБА_3 підтримав апеляційні скарги та просив задовольнити.

    Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення 24.11.2014 року.

    Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» – Коваленко О.О. в судовому засіданні вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

    Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

    Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 свої позовні вимоги, відповідно до останньої заяви від 03.09.2013 року про зміну підстав позову, обґрунтовував тим, що погашення кредиту в іноземній валюті заборонено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року, яким внесено зміни до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

    Оскільки умови і порядок погашення кредиту є істотними умовами, тому невідповідність п.1.1., п.1.7. договору вищевказаному Закону є підставою для визнання недійсним договору в цілому, згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

    Пункт 1.7 кредитного договору, згідно з яким банк за надання кредиту стягнув на свою користь комісію в сумі 1404 доларів США, також має бути визнаний недійсним, оскільки не відповідає п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

    Також просив визнати недійсним п.10.1 кредитного договору, як несправедливу умову, оскільки пеня, яка передбачена цим пунктом у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, нарахована банком в розмірі 1 708 683 грн. 70 коп., що перевищує понад п’ятдесят відсотків заборгованості зобов’язань за кредитом – 766 078 грн.

    Крім того, пункт 10.1 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки не відповідає ст. 2, ч. 2 ст. 343 ГК України, де передбачено обмежений розмір пені, а саме – не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

    Кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності п.п. «і» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки відповідач при укладанні договору не надав йому інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

    Крім того, у договорі відсутній графік платежів та орієнтовна сукупна вартість кредиту, що суперечить пунктам 3.1, 3.2, 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

    Звертаючись з позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилався на те, що ОСОБА_2 не виконуються умови укладеного кредитного договору № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року, відповідно до якого йому було надано кредит у сумі 71628 доларів США строком на 120 місяців по 11 вересня 2017 року зі сплатою 13,5 % річних.

    Відповідно до уточненої позовної заяви від 19.02.2013 року, загальний розмір заборгованості визначено банком на суму 309 616,22 доларів США, що за курсом НБУ на день розрахунку 05.02.2013 року становить 2 474 762 грн. 44 коп., яку ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь.

    11 вересня 2007 року для забезпечення кредитного договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Оскільки ОСОБА_2 не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором, не здійснює погашення кредиту та процентів, не виконав претензію-вимогу від 12.05.2009 року про дострокове погашення кредиту, відсотків та пені, банк просив також в рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час укладення кредитного договору від 11.09.2007 року були дотримані вимоги законодавства щодо надання кредиту в іноземній валюті ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», у якого наявна відповідна банківська ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України для здійснення кредитних операцій у валюті.

    Підстави для визнання недійсним п.1.7 кредитного договору щодо сплати комісії у розмірі 1404 долари США за оформлення кредиту – також відсутні, оскільки зазначений пункт узгоджується з положеннями ст. 626, 627 ЦК України, він був визначений сторонами при укладенні договору, що є правом сторін та не суперечить вимогам закону.

    Посилання ОСОБА_2 на порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» щодо надання інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту – відхилені судом першої інстанції з тих підстав, що сукупна вартість кредиту визначена платіжним календарем від 11.09.2007 року, що підписаний позичальником на кожній сторінці. Крім того, у заяві-анкеті на отримання кредиту ОСОБА_2 зазначив, що ознайомлений у письмовій формі з кредитними умовами, в тому числі орієнтовною сукупною вартістю кредиту ( а.с. 166-167, 183-186,т.2).

    Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права – ст.ст. 3, 15, 16, 192, 203,626, 627, 533 ЦК України , ст. 11, 18, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

    Доводи, які викладені в апеляційній скарзі позивача, є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Судом першої інстанції правильно визначено, що наявними в справі доказами не встановлено підстав відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, згідно з якими необхідно визнати недійсним вищевказаний кредитний договір.

    Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги п.3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», з порушенням якого банк стягнув з ОСОБА_2 за видачу кредиту 1404 долари США – колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

    Пунктом 3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

    Пунктом 1.7 кредитного договору від 11.09.2007 року передбачено, що позичальник зобов’язується одноразово, при наданні кредиту, сплатити банку комісію за оформлення кредиту в розмірі 1404 доларів США.

    Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що він прямо не суперечить зазначеним положенням законодавства, а при укладенні договору сторонами дотримувались положення ст. 626, 627 ЦК України щодо права сторін та врегулювання своїх відносин на власний розсуд.

    Положення ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за якими до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, – у даному випадку застосовані бути не можуть, а доводи апелянта у цій частині є безпідставними, оскільки п.1.7 кредитного договору не передбачає змін у витратах щодо плати за обслуговування кредиту, а визначена вказаним пунктом комісія не є щомісячною платою за обслуговування кредиту, а була сплачена позичальником одноразово, при отриманні кредиту.

    Посилання ОСОБА_2 на порушення банком законодавчої заборони щодо видачі кредиту в іноземній валюті – правильно не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Враховуючи, що кредитний договір був укладений сторонами 11.09.2007 року, а зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» про заборону надання кредиту в іноземній валюті були внесені Законом від 22.09.2011 року, що набув чинності 16.10.2011 року, то з даних підстав оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним.

    Доводи апелянта щодо залишення судом першої інстанції поза увагою положень ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки п. 10.1 договору про встановлення пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення апелянт вважає несправедливою умовою, – колегія суддів вважає безпідставними.

    Так, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації ( понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором.

    Проте зазначене положення не може бути застосоване до умов договору щодо визначення ставки пені, оскільки у п.8.1 кредитного договору позичальник гарантував, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими. Отже, сторони на власний розсуд визначили положення п.10.1 відповідно до якого, за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

    Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

    Таким чином, оскаржуваним пунктом встановлена відповідальність позичальника у разі порушення ним умов кредитного договору. При належному виконанні договірних зобов’язань, штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, а грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов’язань.

    Доводи апелянта про необхідність застосування положень ст. 343 Господарського кодексу України, якою встановлено обмеження пені та встановлення у розмірі, що не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ – колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спірні правовідносини є цивільно-правовими і не регулюються Господарським кодексом України.

    Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення кредитодавцем ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої він зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, а також доводи щодо відсутності у кредитному договорі графіку платежів, – були предметом дослідження суду першої інстанції, отримали належну правову оцінку та правильно були відхилені, оскільки судом встановлено, що позичальником був підписаний «платіжний календар», в якому визначена сума кожного щомісячного платежу (окремо кредиту та відсотків, а також загальна сума) на період з 15.10.2007 року по 11.09.2017 року ( а.с. 183-186, том 2).

    Крім того, заява-анкета ОСОБА_2 на отримання кредиту під заставу містить твердження позичальника про те, що він своїм підписом засвідчує, що ознайомлений у письмовій формі: з кредитними умовами, зокрема: мета, для якої кредит буде витрачений, наявні форми кредитування та відмінність між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка за кредитом, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; з валютними ризиками при отриманні кредиту в іноземній валюті ( а.с. 166-167, том 2).

    На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено законний і обґрунтований висновок, що укладений між сторонами кредитний договір, а також оспорювані пункти кредитного договору не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», іншим актам цивільного законодавства, тому підстав для визнання недійсними як пунктів кредитного договору, так договору в цілому – не вбачається. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права – висновків суду не спростовують, а тому рішення суду у викладеній частині скасуванню чи зміні не підлягає.

    Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору, несплати кредиту та відсотків за його користування, станом на 05 лютого 2013 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 309 616 доларів 22 центи США, що за курсом НБУ становить 2 474 762 грн. 44 коп., що складається із:

    – заборгованості за кредитом – 61 312 доларів 89 центи США, що за курсом НБУ станом на 05.02.2013 року складає 490 073 грн. 93 коп.;

    – заборгованості за відсотками – 34 530 доларів США 82 центи, що за курсом НБУ станом на 05.02.2013 року становить 276 004 грн. 84 коп.;

    – пені за порушення строків погашення кредиту – 94 560 доларів США 53 центи, що становить 755 822 грн. 32 коп.,

    – пені за порушення строків погашення відсотків – 119 211 доларів США 98 центів, що становить 952 861 грн. 36 коп.

    У зв’язку з невиконанням умов договору 12.05.2009 року банком була підготовлена претензія-вимога про дострокове погашення усієї суми кредиту та нарахованих на той період часу відсотків і пені. Зазначену вимогу позичальник отримав 13.05.2009 року, що підтверджується його особистою розпискою: « З текстом претензії ознайомлений. З розрахунком заборгованості згоден. Претензій до співробітника банку не маю. Копію отримав 13.05.2009 року». ( а.с. 22, том 2).

    З висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 61 312,89 доларів США та відсотків у сумі 34 530,82 долари США – колегія суддів погоджується, вважає їх законними і обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги в цій частині не приймає до уваги як необґрунтовані, враховуючи наступне.

    Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем визнається сума заборгованості, яка була визначена ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у позовній заяві від 03.09.2009 року, станом на 10.07.2009 року на загальну суму 547 850 грн. 93 коп.

    Відповідно до цього розрахунку розмір заборгованості по кредиту становив 62 463,39 доларів США, а розмір заборгованості за відсотками – 5021,62 доларів США.

    З розрахунку заборгованості станом на 05.02.2013 року, що покладений судом в основу оскаржуваного рішення, вбачається, що сума заборгованості по кредиту зменшилась і становить 61 312,89 доларів США, оскільки протягом липня – листопада 2009 року позичальником були здійснені платежі на загальну суму 1150,5 доларів США. Останній платіж по кредиту ОСОБА_2 здійснив 11.11.2009 року.

    Оспорюючи в цілому розмір заборгованості за кредитом станом на 05.02.2013 року, апелянт посилається на те, що особа, яка подала заяву про уточнення позовних вимог, не мала на те повноважень, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що заступник Голови правління АТ «Райффайзен Банк Аваль», який підписав довіреність на ім’я представника ОСОБА_8, мав відповідні повноваження, що визначені Статутом банку.

    Проте зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявна у матеріалах справи довіреність від 29.01.2013 року представнику ОСОБА_8, що надає їй право представляти інтереси банку при розгляді прав у будь-яких судах, з усіма правами та обов’язками, наданими законом, зокрема, позивачу, підписання та подання позовів до суду, підписання документів про зміну предмету або підстав позову, – відповідає загальним вимогам, визначеним законом ( ст. 42 ЦПК України) для оформлення документів, що підтверджують повноваження представників.

    Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом норм процесуального права – приєднання до матеріалів справи заяви представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про уточнення та збільшення позовних вимог від 19.02.2013 року, яка була приєднана судом без відома ОСОБА_2 та його представника, та в матеріалах справи відсутня ухвала про прийняття заяви – колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що така заява подана представником банку через канцелярію суду, належним чином зареєстрована 19.02.2013 року та була прийнята судом до розгляду, що підтверджується журналами судових засідань від 21.05.2013 року та від 18.09.2013 року ( а.с. 17, 54-55, 93-94 том 3).

    Про факт належного ознайомлення ОСОБА_2 та його представника з уточненою позовною заявою банку свідчить та обставина, що обґрунтовуючи свою заяву про зміну підстав позову від 03.09.2013 року про визнання недійсними пунктів кредитного договору (а.с. 86, том 3) позивач та його представник ОСОБА_9 посилались у п.3 цієї заяви саме на розрахунок заборгованості від 05.02.2013 року, покладений в основу заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 19.02.2013 року, на загальну суму 309 616,22 доларів США, що станом на день розрахунку за курсом НБУ становить 2 474 762,44 грн. Із заяви вбачається, що позивачем та його представником детально проаналізовано вказаний розрахунок та висловлено свої заперечення з приводу розміру пені.

    Конкретних і обґрунтованих доводів з приводу розміру нарахованих і несплачених позичальником процентів за користування кредитом, що станом на 05.02.2013 року становить суму 34 530,82 долари США – апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

    Виходячи зі змісту графіку платежів по кредиту, підписаного ОСОБА_2 при укладенні договору, та розміру визначених у ньому щомісячних платежів, враховуючи наявність у розрахунку заборгованості переліку внесених сум на погашення відсотків, із зазначенням дати та суми кожного платежу, виникнення простроченої заборгованості по відсотках та кредиту у січні 2009 року, та відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували суму нарахованих відсотків, колегія суддів не вбачає підстав для сумніву у правильності наданого розрахунку заборгованості по несплачених процентах.

    Відповідно до п.3.3 кредитного договору, обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів по договору здійснюється за фактичне число календарних днів за користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

    Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 1048 , ст. 1054 ЦК України щодо сплати процентів щомісяця за весь час користування кредитом та вищевказані положення договору, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості по відсотках станом на 05.02.2013 року, відповідно до поданого розрахунку.

    Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо перевищення періоду, за який нарахована пеня, спеціального строку позовної давності узгоджуються з вимогами ст. 258 ЦК України, якою встановлено спеціальну позовну давність в один рік, що застосовується до стягнення неустойки ( штрафу, пені).

    Однак, такі доводи не можуть бути прийняті до уваги як підстава для скасування рішення у цій частині, оскільки ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

    Будучи належним чином ознайомленими із розміром нарахованої пені та періодом, за який її нараховано, що підтверджується змістом заяви про зміну підстав позову від 03.09.2013 року, ОСОБА_2 та його представниками не була подана до суду заява про застосування наслідків спливу позовної давності до пені.

    Посилання апелянта на п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» щодо необхідності застосування позовної давності за позовом про повернення споживчого кредиту незалежно від наявності заяви сторони у спорі – колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі роз’яснення втратили чинність відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 7 від 07.02.2014 року.

    Крім того, на необхідність застосування строку позовної давності у спорах про повернення споживчого кредиту в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, вказав Верховний Суд України у постанові від 20.11.2013 року по справі № 6-126цс 13, яка є обов’язковою до застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України.

    Разом з тим, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги щодо суми стягнутої пені за порушення строків погашення кредиту та відсотків, а висновки суду першої інстанції в цій частині – необґрунтованими.

    Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, всупереч положенням ст. 215 ЦПК України, належним чином не надав оцінки доводам ОСОБА_2 та його представників щодо перевищення більш ніж у два рази суми основної заборгованості ( кредиту та відсотків) – 766 078 грн. 77 коп. сумою пені, яка нарахована в розмірі 1708 683 грн.68 коп., а також не з’ясував наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

    Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованості по кредиту становить 61 312 доларів 89 центи США, по відсотках – 34 530 доларів США 82 центи, а всього сума основної заборгованості становить 95 843,71 доларів США.

    Відповідно до вказаного розрахунку, пеня нарахована за період з 15.02.2010 року по 04.02.2013 року на суму: за порушення строків погашення кредиту – 94 560 доларів США 53 центи + за порушення строків погашення відсотків – 119 211 доларів США 98 центів = 213 772,51 доларів США.

    Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

    Отже, ч.3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір неустойки через її неспівмірність з розміром основного зобов’язання.

    Враховуючи обставини справи, зокрема, ступінь виконання зобов’язання позичальником, який із суми наданого кредиту 71 628 доларів США сплатив 10 315,11 доларів США, тривалість періоду часу, протягом якого позичальник не виконує взятих на себе зобов’язань ( з листопада 2009 року), а також ту обставину, що розмір нарахованої пені більш ніж удвічі перевищує суму основної заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення нарахованої пені – 213 772,51 доларів США до суми, рівної половині суми заборгованості по кредиту та відсотках, а саме: 95 843,71 доларів США / 2 = 47 921,86 доларів США.

    Ступінь такого зменшення пені колегія суддів вважає розумною і справедливою, яка при цьому не порушуватиме права банку на отримання передбаченої умовами договору пені за прострочення виконання зобов’язань по сплаті кредиту та процентів.

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваних рішень суду в частині визначення розміру пені, у зв’язку з чим загальна сума заборгованості також підлягає зменшенню, тому в рішенні необхідно визначити, що загальна сума заборгованості станом на 05.02.2013 року становить: 61 312,89 доларів США ( непогашений кредит) + 34 530,82 долари США ( заборгованість по відсотках) + 47 921,86 доларів США ( пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків) = 143 765 доларів США 57 центів.

    Крім того, ухвалюючи додаткове рішення від 12.09.2014 року та стягуючи загальну суму заборгованості у гривнях – 2 474 762 грн. 44 коп., суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлені у доларах США, із зазначенням суми у гривнях на день розрахунку.

    Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

    Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

    Враховуючи вимоги закону та викладені роз’яснення, а також ті обставини, що станом на дату розрахунку заборгованості 05.02.2013 року офіційний курс НБУ долара до гривні становив 7,993 гривень за 1 долар США, а станом на день розгляду справи 04.12.2014 року офіційний курс НБУ долара до гривні становить 15,1856 гривень за 1 долар США, колегія суддів вважає за необ

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть