click fraud detection

ТЕМА: 09.07.2014 Признание договора ипотеки недействительным Райффайзен Банк «Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4012
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    9 липня 2014 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Луспеника Д.Д.,

    суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

    Червинської М.Є., Черненко В.А.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборони на відчуження квартири за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль») на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 грудня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_4, яка діяла як майновий поручитель за зобов’язаннями ОСОБА_5 за кредитним договором № 014/035-05/51385 від 28 грудня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6 28 грудня 2007 року за № 170; скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, та вилучити запис № 171 про заборону відчуження вказаної квартири з Єдиного реєстру іпотек.

    В обґрунтування позову зазначав, що ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 14 червня 2013 року було відкрито провадження за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З отриманих документів йому стало відомо, що 28 грудня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договір № 014/035-051385, за умовами якого останньому було надано кредит на споживчі цілі в сумі 30 600 дол. США зі строком повернення до 28 грудня 2017 року. Того ж дня, 28 грудня 2007 року, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки. В іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1. Таким чином, у разі задоволення зазначеного позову, його права як співвласника указаної квартири будуть порушені, оскільки рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 грудня 2010 року за ним було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Окрім того зазначив, що ОСОБА_4 розпорядилася його власністю без його відома, оскільки при укладенні договору іпотеки від 28 грудня 2007 року він своєї письмової згоди не надавав, а тому договір іпотеки має бути визнаний недійсним.

    Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від

    25 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 грудня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 Скасовано заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 та вилучено запис № 171 про заборону відчуження вказаної квартири з Єдиного реєстру іпотек.

    У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

    Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

    Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Установлено, що з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_5 28 грудня 2007 року, між цим же банком і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1.

    При цьому в п. 2.1.4 договору іпотеки зазначено, що іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм.

    Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

    Як убачається з матеріалів справи, на час укладання оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_4 була єдиним власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 5 травня 2003 року, і тому на підставі ст. 317 ЦК України вона розпорядилася цим майном на власний розсуд.

    Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

    Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 грудня 2010 року визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

    Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову суди повно та об’єктивно встановили фактичні обставини справи щодо того, що квартира АДРЕСА_1 є об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки була набута ними під час шлюбу. При укладанні спірного договору іпотеки у порушення вимог ч. 3 ст. 369 ЦК України ОСОБА_4 не мала повноважень на розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, а тому, передаючи в іпотеку спільну квартиру без згоди на те ОСОБА_3, вона порушила його права як співвласника, які підлягають судовому захисту.

    Окрім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що факт зазначення у свідоцтві про право власності на квартиру власником лише ОСОБА_4 не спростовує презумпції належності квартири до спільної сумісної власності подружжя.

    Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права.

    Зокрема, посилання заявника на правову позицію, що висловлена у постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року по справі № 6-44цс11, є помилковим, оскільки указана справа стосувалася спору між особами, які проживали у фактичних шлюбних відносинах, однак не перебували у зареєстрованому шлюбі на час придбання нерухомого майна, і саме цей факт установлювався судами при розгляді справи про визнання договору іпотеки недійсним.

    В даному випадку, факт перебування сторін у шлюбі та належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності подружжя рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 грудня 2010 року не встановлювався. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у офіційно зареєстрованому шлюбі з 1975 року по 1998 рік, а тому придбана ними у 1988 році квартира є спільним майном подружжя з часу її придбання. Таким чином, судом не встановлювався новий юридичний факт, а було відновлено порушене право позивача при видачі ОСОБА_4 у 2003 році свідоцтва про право власності на квартиру.

    За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

    Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

    Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» відхилити.

    Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Д.Д. Луспеник

    Судді: Б.І. Гулько

    О.В. Закропивний

    М.Є. Червинська

    В.А. Черненко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть