click fraud detection

ТЕМА: 11.09.13 Решение ВСУ. Прекращение ипотеки. Ликвидация юр.лица. Аваль

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #3996
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    11 вересня 2013 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Патрюка М.В., Онопенка В.В.,Сеніна Ю.Л., –

    розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_9, ОСОБА_11 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про визнання договору іпотеки недійсним,

    в с т а н о в и л а:

    У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” (далі – ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”) звернулось до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Міком-Хаус” (далі – ТОВ “Міком-Хаус”), ОСОБА_9, ОСОБА_11, мотивуючи вимоги тим, що 1 серпня 2007 року між ним і ТОВ “Міком-Хаус” укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкрив ТОВ “Міком-Хаус” невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ “Міком-Хаус” зобов’язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 відсотків річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (далі – ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”), правонаступником якого є ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, і ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передав у заставу банку належні йому об’єкти нерухомого майна. Посилаючись на те, що внаслідок порушення боржником умов основного зобов’язання щодо графіка погашення кредиту в ТОВ “Міком-Хаус” утворилась значна заборгованість перед кредитором, банк просив суд задовольнити заявлені вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки.

    ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” і ТОВ “Міком-Хаус” про визнання договору іпотеки недійсним із тих підстав, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує його права як власника переданого в іпотеку майна.

    Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2010 року справи об’єднано в одне провадження.

    Ухвалою цього ж суду від 15 червня 2012 року провадження в цій справі в частині вимог ОСОБА_9 та ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” до ТОВ “Міком-Хаус” закрито у зв’язку з ліквідацією зазначеного товариства.

    Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_9 і ОСОБА_11 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_9 до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2012 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ТОВ “Міком-Хаус” перед ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” за кредитним договором № 010/08/3693 від 1 серпня 2007 року в розмірі 55 919 455 грн звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 2 серпня 2007 року, укладеного ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_9, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, з установленням початкової ціни для реалізації зазначеного майна на рівні, не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності – незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті – рішення суду залишено без змін.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін.

    У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України “Про іпотеку” та передачі справи на новий касаційний розгляд.

    В обґрунтування заяви ОСОБА_9 додано рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та від 5 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року, постанову Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

    Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

    Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Судами встановлено, що 1 серпня 2007 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, правонаступником якого є ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, та ТОВ “Міком-Хаус” укладено кредитний договір №010/08/3693. Згідно з умовами зазначеного договору позивач відкрив ТОВ “Міком-Хаус” невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ “Міком-Хаус” зобов’язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 % річних. Згодом до кредитного договору укладено додаткові угоди, відповідно до яких розмір кредиту встановлено в сумі 5 млн доларів США з кінцевим терміном погашення до 31 грудня 2010 року та зі сплатою 13,5% річних.

    З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” і ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передав у заставу банку належні йому об’єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_1 площею 27 кв.м та нежиле приміщення НОМЕР_2 площею 741,10 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

    16 травня 2011 року Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 43/140 про банкрутство боржника ТОВ “Міком-Хаус”.

    Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 березня 2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута – ТОВ “Міком-Хаус” – як юридичну особу у зв’язку з банкрутством. Цією самою ухвалою встановлено, що сума заборгованості ТОВ “Міком-Хаус” перед банком складає 55 919 455 грн.

    Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27 березня 2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи – ТОВ “Міком-Хаус” – у зв’язку з визнанням її банкрутом.

    Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 17 Закону України “Про іпотеку” та ч. 1 ст. 609 ЦК України, виходив із того, що договір іпотеки є припиненим у зв’язку з ліквідацією юридичної особи та припиненням основного зобов’язання.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі норм ст. ст. 33, 35 Закону України “Про іпотеку” та умов договору іпотеки від 2 серпня 2007 року (п. 5.2.), укладеного ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” і ОСОБА_9, дійшов висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки й у разі ліквідації боржника або визнання його банкрутом.

    Таким чином, у справі, про перегляд якої подана заява, судами на підставі ч. 1 ст. 609 ЦК України, ст. 17 Закону України “Про іпотеку” вирішувалось питання про те, чи припиняється іпотека у разі припинення основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника, та зроблено висновок, що за умови визначення сторонами договору іпотеки інших підстав припинення договору договір іпотеки діє відповідно до умов договору.

    Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях касаційної інстанції:

    у рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, від 5 грудня 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 609, ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника;

    в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року та від 23 листопада 2012 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України “Про іпотеку”, ст. ст. 609, 598, 599 ЦК України договір іпотеки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника.

    Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 609 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 559 та ст. 17 Закону України “Про іпотеку”.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

    Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

    Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

    Частиною 5 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

    Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

    Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України “Про іпотеку” іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

    Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

    Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

    Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання – право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

    Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України “Про іпотеку”, іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється.

    Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

    Отже, висновок суду касаційної інстанції про дію договору іпотеки після припинення дії основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи боржника є помилковим. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення.

    Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, і скасовує судове рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.

    Керуючись ст. ст. 3602 , 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а:

    Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

    Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

    Головуючий А.Г. Ярема Судді:Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.В. Онопенко М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть