click fraud detection

ТЕМА: Решение 25.06.12. Нарушение прав дитей, ипотека недействительна. Кредитпромбанк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #3965
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    25 червня 2012 року м. Рівне

    Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

    суддів Боймиструка С.В., Бондаренко Н.В.;

    секретар судового засідання Панас Б.В.,

    з участю представників позивачки та відповідачів,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, на рішення Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна консалтингова компанія” та Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк”, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Орган опіки та піклування Рівненської міської ради Рівненської області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання іпотечного договору недійсним,

    в с т а н о в и л а :

    Рішенням Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, відмовлено у задоволенні позову до ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” та ПАТ „Кредитпромбанк”, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Орган опіки та піклування Рівненської міської ради Рівненської області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання іпотечного договору недійсним. Крім того, цим же рішенням скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 14 березня 2012 року, якою в порядку забезпечення позову було накладено заборону на відчуження належного відповідачу ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1, та є предметом договору іпотеки.

    В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що 21 грудня 2007 року між відповідачами у справі ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” і ВАТ „Кредитпромбанк” було укладено договір іпотеки, предметом якого став гуртожиток, що розташований у АДРЕСА_1, загальною площею 3506,1 кв. м і житловою площею 1836,1 кв. м.

    При обґрунтуванні своїх позовних вимог в суді першої інстанції нею було доведено, що з разом з малолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вона проживає та має постійну реєстрацію в гуртожитку на АДРЕСА_1. Зазначене приміщення є житловим та придатним до проживання. Проте при передачі гуртожитку в іпотеку його власник не одержав у встановленому законом порядку попереднього дозволу Органу опіки та піклування Рівненської міської Ради, що підтверджується відповідним листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 9 листопада 2011 року. У спірному гуртожитку вона проживає з часу свого народження. Її право на проживання в ньому підтверджено рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року.

    Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який посвідчив спірний правочин, не витребував від ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” (яке визнало її позов) документів, які б підтверджували відсутність майнових прав третіх осіб, які проживають у спірному приміщенні. Посвідчуючи іпотечний договір нотаріус обмежився лише тим, що це приміщення є нежитловим. В той же час матеріалами справи встановлено, що приміщення гуртожитку на АДРЕСА_1 відноситься до житлового фонду.

    Відповідно до ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Наведені положення узгоджуються і з вимогами частини 2 ст. 64, ч. 1 ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

    Відповідно до ст. 3 Конвенції „Про права дитини”, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

    У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, які стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції „Про права дитини” повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У тому числі це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

    Згідно зі ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

    Виходячи з положень ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

    Проте суд першої інстанції ці її доводи до уваги не прийняв.

    Місцевим судом було невірно застосовано норми матеріального права, а саме Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” з тих мотивів, що позивачі не відносяться до кола осіб, які мають статус бездомних та безпритульних дітей. Зазначене узгоджується з постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме п. 44, яким роз’яснено, що суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Положення ст. 12 Закону України від 2 червня 2005 року № 2623-IV „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, діє з 1 січня 2006 року і на договори, укладені до цієї дати, не поширюється (ст. 58 Конституції України).

    Висновки місцевого суду про те, що рішення Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року не стосується позивачів, не відповідають обставинам справи, оскільки вона від свого народження проживає у спірному гуртожитку разом із батьками. Даним судовим рішенням, що набрало законної сили, безспірно встановлено законність її реєстрації і користування житловим приміщенням у гуртожитку.

    Місцевим судом не взято до уваги, що малолітня ОСОБА_2 має постійне місце проживання у спірному приміщенні гуртожитку також з моменту свого народження, тобто з 15 серпня 2007 року.

    Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ч. 6 ст. 154 ЦПК України передчасно скасував заходи забезпечення позову, які були вжиті у даній справі ухвалою Рівненського міського суду від 14 березня 2012 року.

    Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

    В запереченні на апеляційну скаргу ПАТ „Кредитпромбанк” рішення місцевого суду вважало правильним і просило апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

    Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    Відмовляючи позивачам у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з їх безпідставності та недоведеності.

    Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.

    З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2007 року між відповідачами у справі ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” як майновим поручителем та іпотекодавцем, з одного боку, і ВАТ (зараз – ПАТ) „Кредитпромбанк” як іпотекодержателем, з другого боку, було укладено іпотечний договір № 13/164/07-Склв з метою забезпечення виконання зобов’язань боржниками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитним договором № 06/164/07-Склв від 21 грудня 2007 року на суму 11 362 500 грн. зі сплатою 12,59 % річних строком до 20 грудня 2010 року.

    За спірним договором іпотеки відповідач ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” надав банку в іпотеку належний йому на праві власності гуртожиток, що розташований у АДРЕСА_1, загальною площею 3506,1 кв. м і житловою площею 1836,1 кв. м., в якому знаходиться і кімната № АДРЕСА_2, де проживають позивачі.

    Боржники (позичальники) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 узяті на себе зобов’язання за кредитним договором порушили.

    Із виконавчого напису нотаріуса на а. с. 150 вбачається, що за ними рахується заборгованість у сумі 30 372 328,72 грн.

    Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Обґрунтовуючи пред’явлені до відповідачів позовні вимоги у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, ОСОБА_1 стверджувала, що на час укладення спірного договору іпотеки його сторонами не було враховано того, що вона, будучи неповнолітньою, була постійно зареєстрована у спірному гуртожитку та разом зі своєю малолітньою дочкою постійно в ньому проживала.

    Згідно зі ст. 64, ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника (наймача) житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

    Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

    Відповідно до Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженого наказом МВС України від 3 лютого 2006 р. N 96, на підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється 2 примірники талона реєстрації місця проживання та зносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.

    Частиною 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

    Зі свідоцтв про народження, паспорта позивачки, довідки адресно-довідкового бюро та інших матеріалів справи безспірно вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року і на час укладення спірного іпотечного договору була неповнолітньою, зареєстрована в гуртожитку з 25 вересня 2007 року; її малолітня донька народилася 15 серпня 2007 року і з часу свого народження також проживає у спірному гуртожитку (а. с. 7-10).

    Отже, як видно з матеріалів справи, на момент укладання спірного іпотечного договору позивачка ОСОБА_1 була неповнолітньою та постійно зареєстрованою у гуртожитку на АДРЕСА_1 і разом зі своїми батьками та малолітньою дочкою постійно в ньому проживала. У зв’язку із цим вона та її донька мали безперечне право користування належним їм житловим приміщенням у гуртожитку.

    Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року у справі за позовом ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -ТзОВ «Галрем»і Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб МВ УМВС України в Рівненській області, про виселення з гуртожитку встановлено, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є батьками позивачки, а також ОСОБА_1, її малолітня дочка ОСОБА_2 і ОСОБА_10 на законних підставах вселилися, зареєстровані та проживають у кімнаті № АДРЕСА_2 сімейного відділення гуртожитку на АДРЕСА_1 і не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

    Крім того, у цьому ж рішенні зазначено, що придбавши у власність спірний гуртожиток, з якого не були у встановленому порядку виселені всі його мешканці, ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” свідомо перебрало на себе у зв’язку з цим не тільки всі права, але й відповідні обов’язки (а. с. 12-15).

    Вказане рішення суду набрало законної сили.

    Враховуючи викладені вище обставини, сумніви місцевого суду стосовно ідентичності осіб позивачів та складу їх сім’ї на увагу не заслуговують.

    Звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором може призвести до втрати позивачкою та її малолітньою дочкою права користування кімнатою № АДРЕСА_2 сімейного відділення гуртожитку на АДРЕСА_1.

    Статтею 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” визначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

    Висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що цей Закон не поширюється на позивачів є хибним.

    Відповідно до ст. 2 Конвенції „Про права дитини”, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року і ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, держава Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах її юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

    Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що для укладення спірного договору іпотеки від 21.12.2007 р. стосовно нерухомого майна, право користування частиною якого мали неповнолітня на той час позивачка та її малолітня дочка, потрібна була попередня згода органів опіки і піклування.

    Набуття позивачкою з 2 листопада 2007 року на підставі ч. 2 ст. 34 ЦК України повної цивільної дієздатності не потягнуло за собою досягнення нею повноліття.

    Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

    Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України.

    Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

    Таким чином, оскільки згоди органів опіки і піклування на укладення іпотечного договору від 21.12.2007 р. стосовно нерухомого майна, право користування частиною якого мали неповнолітня на той час позивачка й її малолітня дочка, відповідачами отримано не було -апеляційний суд приходить до висновку про недійсність спірної угоди з підстав, які передбачені ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК України через порушення прав та інтересів неповнолітньої позивачки й її малолітньої дочки внаслідок недотримання сторонами цієї угоди вимог ст. 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” та Конвенції „Про права дитини”.

    Крім того, колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції не вправі був з власної ініціативи змінювати визначений позивачами статус сторони у справі приватного нотаріуса з «відповідача»на «третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору».

    З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про задоволення позову.

    Зважаючи на наведене та керуючись ст. ст. 64 і 156 ЖК України, ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” ст. 29, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, Конвенцією „Про права дитини”, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

    в и р і ш и л а :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, задовольнити.

    Рішення Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року скасувати.

    Позов ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна консалтингова компанія” та Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк”, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Орган опіки та піклування Рівненської міської ради Рівненської області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання іпотечного договору недійсним задовольнити.

    Іпотечний договір № 13/164/07-Склв від 21 грудня 2007 року зі змінами і доповненнями до нього від 17 червня 2008 року, 15 грудня 2009 року, 16 і 22 вересня 2010 року, який був укладений між ТзОВ „Центральна консалтингова компанія” та ВАТ (зараз – ПАТ) „Кредитпромбанк” і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 4332, визнати недійсним.

    Стягнути у рівних частках з Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна консалтингова компанія” та Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” на користь ОСОБА_1 160 (сто шістдесят) грн. 95 коп. понесених нею судових витрат у справі.

    Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

    Головуючий

    Судді:

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.