click fraud detection

ТЕМА: 17 липня 2017 року м. Київ Про звернення стягнення на предмет іпотеки

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4222
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    17 липня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Мостової Г.І.,

    суддів: Карпенко С.О.,

    Кузнецова В.О.,

    розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення, зобов’язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Астафєвої Іванни Віталіївни – на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з указаним позовом, у якому зазначало, що 13 березня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11314231000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США терміном до 13 березня 2029 року.

    Для забезпечення належного виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Банк свої зобов’язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти.

    08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого останнє замінило первісного кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях.

    Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов’язання належним чином не виконує, у зв’язку із чим виникла заборгованість у розмірі 1 494 994 грн 57 коп., позивач просив у рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателю та визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» на квартиру АДРЕСА_1 яка складається із однієї житлової кімнати, загальною площею 43,30 кв. м.

    Крім того, позивач просив виселити та зняти з реєстрації відповідача та інших осіб, які зареєстровані у вищевказаній квартирі, а також зобов’язати її передати банку правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об’єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

    Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

    У касаційній скарзі представник ПАТ «Дельта Банк» – Астафєва І.В. – порушує питання про скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

    Судами встановлено, що 13 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір № 11314231000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 11, 9 % річних за користування кредитом терміном до 13 березня 2029 року.

    Для забезпечення належного виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 79737, згідно з умовами якого відповідач передала в іпотеку банку предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

    08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого останнє замінило первісного кредитора у зазначених вище зобов’язаннях, та внаслідок такої передачі до ПAT «Дельта Банк» перейшло право вимоги до боржників щодо повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

    Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ «Дельта Банк» посилалось на те, що ОСОБА_2 зобов’язання за вказаними кредитним договором виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 24 червня 2014 року» виникла загальна заборгованість у розмірі 1 494 994 грн 57 коп., із яких: заборгованість за кредитом – 1 127 838 грн 36 коп., сума заборгованість за процентами – 367 156 грн 20 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 13 березня 2008 року № 79737 та Закону України «Про іпотеку», шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю та визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».

    Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

    Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

    Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

    Аналіз положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

    При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

    Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

    Згідно з п. 5.1 іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

    Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-які особі на підставі договору продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п.п. 5.2, 5.2.1, 5.2.2 договору іпотеки).

    Пунктом 5.3 договору передбачено, що позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши умови договору іпотеки та вимоги Закону України «Про іпотеку», дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом отримання права власності на предмет іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання і здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а не на підставі рішення суду.

    Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

    Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення спору про виселення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

    Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

    Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Астафєвої Іванни Віталіївни – відхилити.

    Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Г.І. Мостова

    Судді: С.О. Карпенко

    В.О. Кузнєцов

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть