click fraud detection

ТЕМА: 15 березня 2017 року Про звернення стягнення на предмет іпотеки

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4220
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Державний герб України

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

    Справа № 22-1809 Головуючий у1-й інстанції – Шум Л.М. Унікальний № 759/20034/13-ц Доповідач – Пікуль А.А.

    Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    15 березня 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

    головуючого Пікуль А.А.

    суддів Гаращенка Д.Р.

    ЛевенцяБ.Б.

    секретар Пузикова В.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 4 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_4, Державної реєстраційної служби України, третя особа – ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

    в с т а н о в и л а:

    Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 4 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_4, Державної реєстраційної служби України, третя особа – ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Не погодившись з рішенням суду, ПАТ “Дельта Банк” через свого представника ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т.2, а.с.21-28).

    В суд апеляційної інстанції ОСОБА_5 не з’явився, ПАТ “Дельта Банк” та ДМС України явку свої представників в судове засідання не забезпечили, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

    14 березня 2017 року представник ПАТ “Дельта Банк” надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням представника ОСОБА_6 до іншого міста (т.2, а.с.115-119).

    Суд ухвалив розглядати справу у відсутність сторін, що не з’явились відхиливши клопотання представника ПАТ “Дельта Банк” про відкладення розгляду справи від 14 березня 2017 року. Суд виходив з того, що в ПАТ “Дельта Банк” наявний Відділ претензійно-позовної роботи управління по роботі з простроченою заборгованістю фізичних осіб з заставними кредитами генерального департаменту правового забезпечення діяльності Банку, разом з тим, позивачем не доведено відсутність можливості забезпечити явку до суду іншого представника указаного відділу Банку, а відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

    Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: ОСОБА_4 і його представників, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з’ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

    При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

    22 червня 2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та третьою особою, ОСОБА_5 був укладений кредитний договір за №11171799000, відповідно до якого останньому був наданий кредит в розмірі 77 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 388 850 грн. на строк до 22 червня 2017 року та оплатою по процентній ставці 13,2 % річних (а.с. 13-20).

    8 грудня 2011 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ПАТ “Дельта Банк” був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ “Дельта Банк” перейшло право вимоги за кредитами, в тому числі відносно боржника ОСОБА_5

    Відповідно умов кредитного договору, третя особа ОСОБА_5 зобов’язався сплачувати кредит щомісячно відповідно до Графіку погашення кредиту.

    В забезпечення виконання третьою особою ОСОБА_5 зобов’язань по Договору кредиту, між Банком та відповідачем ОСОБА_4 22 червня 2007 року був укладений договір іпотеки №57205 відповідно до умов якого, останній передав в іпотеку позивача квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 39-44).

    17 лютого 2009 року між Банком та третьою особою ОСОБА_5 була укладена Додаткова угода №1, відповідно до якої сплата процентів нарахованих згідно умов Договору за використання кредитних коштів у доларах США в період з 01.10.2008 р. по 31.10.2008 р., здійснюється позичальником в період з 01.11.2013 р. по 25.11.2013 р.; сплата процентів нарахованих згідно умов Договору за використання кредитних коштів у доларах США в період з 01.11.2008 р. по 30.11.2008 р., здійснюється позичальником в період з 01.12.2013 р. по 25.12.2013 р.; сплата процентів нарахованих згідно умов Договору за використання кредитних коштів у доларах США в період з 01.12.2008 р. по 31.12.2008 р., здійснюється позичальником в період з 01.01.2014 р. по 25.01.2014 р.; термін повернення кредиту в термін не пізніше 22.06.2027 р. Також, відповідні зміни були внесені до Договору іпотеки відповідно до Договору про внесення змін № 1 (а.с. 25, 43-44).

    Заборгованість ОСОБА_5 перед Банком складає 105 523, 18 доларів США, що еквівалентно 843 446 грн. 78 коп.

    Відповідач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 зареєстровані та проживають в іпотечній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.47, 50).

    Відмовляючи у задоволенні позову районний суд, ураховуючи положення Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, який набрав чинності 7 червня 2014 року, дійшов висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 не може бути предметом позову про звернення стягнення на іпотечне майно.

    Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

    Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-345цс15 від 1 липня 2015 року, яка відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК є обов’язковою для усіх судів України, установлений Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

    Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

    Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” не підлягає виконанню.

    З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ “Дельта Банк” про звернення стягнення на предмет іпотеки з тих підстав, що предмет іпотеки – квартира АДРЕСА_1, підпадає під дію Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” є помилковими.

    Разом з тим, відмовляючи в позові з вищенаведених підстав, суд першої інстанції не врахував наступного.

    Відповідно до змісту позовних вимог, ПАТ “Дельта Банк”, зокрема, просив суд в рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості у розмірі 105 523, 18 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 843 446 грн. 78 коп. за Договором про надання споживчого кредиту №11171799001 від 22 червня 2007 року, укладеним між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_5, забезпеченим іпотекою за Договором іпотеки №57205 від 22 червня 2007 року, укладеним між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_4, звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,50 кв.м, житловою площею 29,30 кв.м шляхом визнання права власності на указаний предмет іпотеки за іпотекодержателем.

    За правилом ст. 36 Закону України “Про іпотеку” (позасудове врегулювання) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

    Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

    Відповідно до положень ст. 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до п.4.2. Іпотечного договору від 22 червня 2007 року, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України “Про іпотеку” законодавства України. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до ст.36 Закону України “Про іпотеку” (п.4.5, 4.6 Договору).

    Розділ 5 Договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Згідно з п.5.1 Договору у разі настання обставин, зазначених в п.4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Відповідно до п.5.2 Договору, в повідомленні, про яке йдеться в п.5.1, іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст.36 Закону України “Про іпотеку”, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

    Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст.36 Закону України “Про іпотеку”) право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п.5.1 цього договору іпотеки.

    З матеріалів справи убачається, що позивачем надіслано на адресу відповідача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки вих.№9122945р1_21.10.2013 від 21 жовтня 2013 року, відповідно до якої ПАТ “Дельта Банк” вимагав, зокрема, виконати порушене зобов’язання у тридцятиденний строк: погасити наявну заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом з урахуванням усіх штрафних санкцій або на виконання ст.37 ЗУ “Про іпотеку” передати добровільно предмет іпотеки у власність іпотекодержателя разом з усією правовстановлюючою документацією, ключами та технічним паспортом або оформити та передати довіреність на право здійснити іпотеко держателем продаж предмета іпотеки у порядку, передбаченому ст. 38 ЗУ “Про іпотеку” та довіреність на право отримати витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідку про склад сім’ї і дублікат правовстановлюючого документу (т.1, а.с.69-70).

    14 вересня 2016 року Верховний Суд України, розглянувши справу 6-1219цс16, висловив наступну правову позицію.

    Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

    Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

    Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України “Про іпотеку”, 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

    При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України “Про іпотеку”).

    В даному конкретному випадку, забезпечене іпотекою зобов’язання ОСОБА_5 перед ПАТ “Дельта Банк”, підлягає захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки як в судовому, так і в позасудовому порядку.

    Відповідно до умов іпотечного договору від 22 червня 2007 року, закріплених в розділі 5, сторонами визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання є позасудовим способом задоволення вимог кредитора і здійснюється на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

    З огляду на цю обставину у контексті положень Закону України “Про іпотеку” та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

    Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

    Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК).

    Оскільки за правилом ч. 3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

    Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

    В И Р І Ш И Л А :

    Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” задовольнити частково.

    Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 4 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

    Головуючий: А.А. Пікуль

    Судді: Д.Р. Гаращенко

    Б.Б. Левенець

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.