click fraud detection

ТЕМА: 1 червня 2017 року Про звернення стягнення на предмет іпотеки

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4219
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Державний герб України

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    03680 м. Київ, вул. Солом’янська, 2-а,

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    Справа № 756/11427/15-ц № апеляційного провадження:22-ц796/4238/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Тітов М.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

    1 червня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

    Головуючого – Семенюк Т.А.

    Суддів – Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,

    при секретарі – П’ятничук В.Г.,

    розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність Акціонерного товариства «Дельта Банк», –

    В С Т А Н О В И Л А:

    Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

    Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, що мають значення для справи.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

    Судом встановлено, що у вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі у власність Банку, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 22 жовтня 2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2621/1007/88-142, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 78064 доларів США з розрахунку 11,9 % річних.

    З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки №2621/1007/88-142-Z-1 від 22 жовтня 2007 передали у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 98,90 кв.м, жилою площею 41,40 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

    Зазначив, що Банк свої зобов’язання виконав у повному обсязі.

    25 травня 2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передав АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов’язаннях.

    Відповідно до вказаного договору про передачу активів та кредитних зобов’язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

    Також зазначив, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку із чим станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість по кредитному договору, яка складає 638560,21 грн., з яких сума заборгованості за кредитом – 594476,91 грн., сума заборгованості за відсотками – 44083,30 грн.

    У зв’язку із викладеним, просив суд в рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості за кредитом договором у розмірі 638560,21 грн., з яких сума заборгованості 594476,91 грн., сума заборгованості за відсотками – 44083,30 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру, загальною площею 98,90 кв.м, жилою площею 41,40 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також, просив суд визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вищезазначену квартиру.

    22 жовтня 2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2621/1007/88-142, відповідно до банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 78064,00 доларів США з розрахунку 11,9 % річних.

    З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки №2621/1007/88-142-Z-1 від 22 жовтня 2007 передали у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 98,90 кв.м, жилою площею 41,40 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

    25 травня 2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передав АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов’язаннях.

    З матеріалів справи вбачається, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку із чим, станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість по кредитному договору, яка складає 638560,21 грн., з яких сума заборгованості за кредитом – 594476,91 грн., сума заборгованості за відсотками – 44083,30 грн.

    Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_4, помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

    Правонаступником ОСОБА_4 є ОСОБА_3

    Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

    Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

    Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

    Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

    Як вбачається зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

    За ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

    Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Згідно ст. 37 Закону Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

    За положенням ст. 39 Закону Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем вирішується виключно в позасудовому порядку.

    Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що з урахуванням норм Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у зазначений вище спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, так як нормами Закону передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється із способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором з огляду на наступне.

    Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

    Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

    За змістом Іпотечного договору від 22 жовтня 2007 року, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, сторони узгодили, що звернення стягнення на заставне майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом, або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Згідно п.12 Іпотечного договору за вибором іпотекодержавтеля застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотеко держателя: – за рішенням суду; – за виконавчим написом нотаріуса; – згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотеко держателя викладене в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

    За вибором іпотекодержателя задоволення вимог може здійснюватися шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

    Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив визнати за рішенням суду право власності на іпотечне майно у спосіб, передбачений ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

    Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

    Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

    Саме такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-1851цс15.

    Відтак, визнання права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України «Про іпотеку» не передбачено.

    Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

    Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

    Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

    Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, –

    У Х В А Л И Л А:

    Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

    Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року залишити без змін.

    Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

    Головуючий

    Судді

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть