click fraud detection

ТЕМА: 04/11/2015 Про визнання недійсним іпотечного договору. «Місто Банк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4207
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    4 листопада 2015 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Гуменюка В.І.,

    суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

    Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

    за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Комсервис плюс», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Місто Банк», третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсним іпотечного договору за заявою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Місто Банк» (далі – ПАТ «Місто Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 31 липня 2012 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Комсервис плюс» (далі – ТОВ «Комсервис плюс») укладено договір про надання кредиту на умовах кредитної лінії (далі – кредитний договір), на підставі якого останнє отримало кредит у розмірі 500 тис. грн зі сплатою за його користування 24 % річних на строк до 26 жовтня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань 1 серпня 2012 року ПАТ «Місто Банк» уклало з ОСОБА_1 іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка площею S_1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1 (за межами населеного пункту). Позивач зазначає, що позичальник не виконав зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.

    Посилаючись на те, що на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Місто Банк» просило задовольнити його позовні вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ земельну ділянку площею S_1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1 (за межами населеного пункту).

    ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Місто Банк» із зустрічним позовом про визнання недійсним іпотечного договору з підстав невідповідності його умов вимогам закону.

    Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «Місто Банк» задоволено: у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Комсервис Плюс» за кредитним договором від 31 липня 2012 року, загальна сума якої становить 1 млн 779 тис. 338 грн 65 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 1 серпня 2012 року ‒ земельну ділянку площею S_1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1 (за межами населеного пункту), шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

    У червні 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі ‒ ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

    У зв’язку із цим ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким змінити судові рішення ухвалені в справі за позовом ПАТ «Місто Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом зменшення розміру пені до розміру заборгованості за кредитним договором на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

    На підтвердження своїх доводів заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, 12 лютого, 25 березня, 8, 16 і 23 квітня, 20, 21 і 27 травня, 2 червня 2015 року, а також дві ухвали цього ж суду від 3 червня 2015 року.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Судами під час розгляду справи встановлено, що 31 липня 2012 року між ПАТ «Місто Банк» та ТОВ «Комсервис плюс» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 500 тис. грн зі ставкою 24 % річних на умовах, установлених цим договором, зі строком повернення до 26 жовтня 2012 року.

    З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 1 серпня 2012 року між ПАТ «Місто Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку земельну ділянку площею S_1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1 (за межами населеного пункту) і належить їй на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 2 листопада 2009 року.

    Пунктами 4.1.8, 4.1.10 іпотечного договору передбачено, що в разі порушення позичальником будь-яких зобов’язань за кредитним договором іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за кредитним договором в повному обсязі, що визначається на момент фактичного їх задоволення, включаючи проценти за кредитом, комісійні, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, пені та штрафів, передбачених кредитним договором, необхідні витрати на утримання заставленого майна, витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, сплату державного мита та оплату послуг нотаріусів, адвокатів, юристів, а також інші витрати, передбачені кредитним та іпотечним договорами, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    У порушення вимог кредитного договору боржником не повернуто в повному обсязі кредитні кошти, унаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка станом на 19 червня 2014 року становила 1 млн 779 тис. 338 грн 65 коп, з яких заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування ‒ 139 тис. 663 грн 19 коп. та пеня – 1 млн 639 тис. 675 грн 46 коп.

    28 січня 2013 року банк направив боржнику ТОВ «Комсервис плюс» та поручителю ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором.

    Вимога банку залишилася без задоволення.

    Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Місто Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ТОВ «Комсервис плюс» належним чином не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню в порядку, передбаченому статтями 33, 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому суд зазначив, що розмір пені встановлено сторонами в договорі, тому стягненню підлягає й пеня, розмір якої станом на 19 червня 2014 року складає 1 млн 639 тис. 675 грн 46 коп.

    ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більше ніж двох справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

    В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2015 року, наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення нарахованої пені частково, оскільки банком пропущено передбачений законодавством строк на звернення до суду в цій частині позовних вимог.

    Порівняння зазначеного судового рішення, наданого заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

    У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

    – в ухвалі від 5 лютого 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір пені підлягає зменшенню до суми заборгованості за кредитом та процентами за його користування, оскільки нарахована банком сума пені є значно завищеною порівняно з розміром заборгованості боржника;

    – в ухвалах від 25 березня, 23 квітня, 20 і 21 травня 2015 року зазначено, що судові рішення судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, з урахуванням того, що її розмір значно перевищує суму заборгованості, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права;

    – в ухвалі від 8 квітня 2015 року зазначено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України та частини четвертої статті 10 ЦПК України дають право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 3 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14);

    – в ухвалі від 16 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши порушення боржником умов кредитного договору, стягнули заборгованість, що утворилась унаслідок таких дій боржника. При цьому суди застосували до спірних правовідносин частину третю статті 551 ЦК України щодо вимог про стягнення пені, оскільки розмір неустойки значно перевищував розмір заборгованості;

    – в ухвалах від 27 травня і 3 червня 2015 року, постановлених у справах за позовами публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» і публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому зазначив, що, стягуючи з боржників пеню за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитним договором, суди не застосували положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки за рішенням суду, оскільки він значно перевищує розмір збитків, як зазначено і в правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 3 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14);

    – в ухвалі від 2 червня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що, зменшуючи розмір пені, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення частини третьої статті 551 ЦК України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 3 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14);

    – в ухвалі від 3 червня 2015 року, постановленій у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції, встановивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, дійшов висновку про правильність застосування апеляційним судом частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру пені.

    Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

    Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ‒ відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

    Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов’язання.

    Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

    Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

    Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

    Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

    У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

    Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

    При цьому положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що пунктом 4.2.2 кредитного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов’язань позичальник зобов’язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ), що діє на момент нарахування пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожний день прострочення. ПАТ «Місто Банк» нараховано пеню в розмірі 1 млн 639 тис. 675 грн 46 коп., а заборгованість по сплаті кредиту та процентів за його користування становить 139 тис. 663 грн 19 коп.

    Отже, установивши, що розмір пені значно більший від розміру боргового зобов’язання, а також, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки на загальну суму заборгованості, в тому числі і пені, розмір якої значно більший розміру заборгованості за кредитним договором, будуть порушені права ОСОБА_1, суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не вирішив питання про застосування до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру пені.

    Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    Згідно із частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

    Пунктом 6.7 договору іпотеки передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, визначеному чинним законодавством України. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах установлюється за рішенням суду, а в разі необхідності – спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки.

    Посилання суду першої інстанції в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку», оскільки виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні положень статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

    З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

    Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

    Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

    Тому судові рішення у справі в частині позовних вимог ПАТ «Місто Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

    За таких обставин, керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а:

    Заяву ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2015 року та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Комсервис плюс», про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

    355 ЦПК України.

    Головуючий В.І. Гуменюк

    Судді: Н.П. Лященко

    Л.І. Охрімчук

    Я.М. Романюк

    Ю.Л. Сенін

    В.М. Сімоненко

    ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

    у справі за № 6-1120цс15

    Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

    Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

    Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

    Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

    Крім того згідно з положеннями статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

    Суддя

    Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть