click fraud detection

6. Тяжелые обстоятельства

Справа № 2-622/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2010 рокуСолом’янський  районний суд м. Києва
в складі : головуючого  судді Букіної О.М.
при  секретарі       Балагурі О.С., Турчак С.С.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору, –
В С Т А Н О В И В :
03 квітня 2009 року позивач звернувся з позовом до  Відкритого акціонерного товариства «Укргазбанк» та просив суд визнати недійсним з моменту його укладення кредитний договір № 307-Ф/08 укладений 06 серпня 2008 року між громадянином України ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк»; визнати недійсним з моменту його укладення договору іпотеки укладеного 06 серпня 2008 року між громадянином України ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» та покласти на позивача зобов’язання повернути відповідачу грошові кошти в сумі 1 220 135, 73 гривень.
В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд  визнати недійсним з моменту його укладення кредитний договір № 307-Ф/08 укладений 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» відповідно до ст.225 ЦК України.
Також просив застосувати  правові наслідки передбачені ст. 116 ЦК України та покласти на позивача зобов’язання повернути відповідачу грошові кошти за кредитним договором в сумі 1 185 347, 28 гривень, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає еквівалент 257 732, 22 доларів США.
Також вважає, що  відповідно до ст. 524 ЦК України , зобов’язання щодо повернення коштів відповідачу  має бути зазначено у грошовій одиниці України – гривні.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк»  було укладено кредитний договір № 307-Ф/08, відповідно до умов якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 04 серпня 2028 року із встановленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13,8% річних.
В забезпечення виконання зобов’язання між  позивачем та  відповідачем 06 серпня 2008 року було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до вимог якого, позивач передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно – трикімнатну квартиру № 9, загальною площею 131,8 кв.м., житловою площею 65, 9 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, будинок № 10-А, корпус 3, яка належить позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія САА № 192350 від 19 серпня 2004 року.
Посилається на ту обставину, що в момент укладення кредитного договору позивач перебував у такому стані, що не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними.
Зазначає, що даний стан був викликаний загостренням захворювання,  внаслідок черепно-мозкових травм в у 2002 та 2004 роках, що підтверджується наданою суду медичною документацією.
Зазначає, що внаслідок отриманих у 2002 та 2004 роках черепно-мозкових травм у позивача виникли наступні захворювання : посттравматична енцефалопатія, стійкі залишкові явища після перенесених повторних закритих черепно-мозкових травм – струс головного мозку (2002, 2004), виражений церебрастеничний синдром, гіпоталомічний синдром з частими  симпато-атреноловими кризами; органічне ураження центральної нервової системи, судинного генезу , виражений церебрастеничний синдром з елементами інтелектуально-мнестичного   зниження,   тривожно-депресивний   синдром   Р.06.6.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в літку 2008 року стан здоров»я позивача значно погіршився, що призвело до того, що позивач при укладанні спірного договору не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не повною мірою був здатний своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також не повною мірою був здатний своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Вважає, що кредитний договір було укладено, коли позивач перебував у стані психічного розладу, не повною мірою усвідомлював значення своїх дій та керував ними, не повною мірою був здатний своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також не повною мірою був здатний своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Зазначає, що відповідачем було виконано зобов’язання за кредитним договором та надано позивачу грошові кошти в сумі 300 000, 00  доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ  складає еквівалент 1 453 350,00 гривень.
При укладенні кредитного договору та на його виконання, позивачем сплачено Банку грошові кошти в загальній сумі 268 002, 72 гривні, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає еквівалент 42 267, 78 доларів США.
Враховуючи вищенаведене позивач та представник позивача просили суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на те, що Позивач  звернувся до відповідача за отриманням кредиту 18 липня 2008 року та надав банку довідку про доходи та копію договору про співробітництво. Зазначає, що отримання кредиту  вимагає певного часу для збирання відповідних документів та їх перевірки.
На думку представника, позивач свідомо та заздалегідь готував документи для отримання кредиту у відповідача, оскільки звернувся з заявою про тримання кредиту 18 липня 2008 року, а кредитний договір підписав лише 06 серпня 2008 року.
Крім того зазначає, що в день укладення кредитного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 посвідчувалася заява дружини позивача ОСОБА_3 про те, що вона не заперечує проти отримання кредиту та передачі чоловіком, придбаної ними під час перебування у шлюбі трикімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_1, що свідчить про те, що дружині позивача було відомо про намір позивача укласти кредитний договір та договір іпотеки, що не заперечувалося останньою.
Зазначає, що після отримання кредиту позивач протягом більше 6 місяців виконував свої зобов’язання за кредитним договором, тобто своїми діями (сплата кредиту, сплата відсотків за користування кредитом, комісії) підтвердив факт отримання кредиту та факт його волевиявлення щодо часткового виконання зобов’язань за кредитним договором.
Додатково в обґрунтування заявлених заперечень представник відповідача посилається на ту обставину, що 06 серпня 2008 року під час підписання договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було встановлено дієздатність ОСОБА_1.
Враховуючи вищенаведене представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та судового експерта, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до п. 16 Постанови  Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за  № 9, правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
Встановлено, що 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк»  було укладено кредитний договір № 307-Ф/08, відповідно до умов якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 04 серпня 2028 року із встановленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13,8% річних (т.1 а.с.51-63).
В забезпечення виконання зобов’язання між  позивачем та  відповідачем 06 серпня 2008 року було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до вимог якого позивач передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно – трикімнатну квартиру № 9, загальною площею 131,8 кв.м., житловою площею 65, 9 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, будинок № 10-А, корпус 3, яка належить позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія САА № 192350 від 19 серпня 2004 року (т.1 а.с.64-70).
В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що в момент укладення спірного кредитного договору від 06.08.2008 року позивач перебував у такому стані, що не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними. Зазначає, що даний стан був викликаний загостренням захворювання,  внаслідок черепно-мозкових травм отриманих позивачем ОСОБА_1 у 2002 та 2004 роках, на підтвердження чого надав численну медичну документацію.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 страждав на психічне захворювання, а тому здатність усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними була обмеженою, що підтверджується наступним.
З наявних в матеріалах справи доказах вбачається, що дійсно  позивач ОСОБА_1 у 2002 році  постраждав  у  дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої отримав черепно-мозкову травму та проходив лікування у лікарні Швидкої медичної допомоги в м. Києві та у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1.
За результатами медичного обстеження у позивача було встановлено діагноз: посткоммоційний синдром,Ф07,2, стійкий церебрастенічний синдром внаслідок отриманої  закритої черепно-мозкової травми, дисциркуляторна енцефалопатія 1-2 ступеню у стадії загострення, що підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 15382 (т. 1 а.с.8), випискою з історії хвороби № 3544 (т. 1 а.с.9-10) та історією хвороби (т. 1 а.с.155-191).
Також встановлено, що  у 2004 році ОСОБА_1 переніс повторну черепно-мозкову травму. Як вбачається  з наданої медичної документації, позивач  з 25 грудня 2004 року по 6 січня 2005 року, проходив амбулаторне лікування та 6 разів відвідував невропатолога, який діагностував у позивача закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку, що підтверджується довідкою від 25 грудня 2004 року (т. 1 а.с.11), довідкою від 07 грудня 2004 року (т. 1 а.с.12), консультативним висновком спеціаліста (т. 1 а.с.13), електроенцефалографією № 1349 від 27 грудня 2004 року (т. 1 а.с.14-18), довідкою від 05 січня 2005 року (т. 1 а.с.19), довідкою від 06 січня 2005 року (т. 1 а.с.20).
З матеріалів справи вбачається, що у зв’язку із загостренням хвороб, які виникли у позивача внаслідок черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках, ОСОБА_1 у червні-вересні 2007 році проходив стаціонарне лікування в Інституті нейрохірургії імені академіка ОСОБА_4 ОСОБА_4 медичних наук України, де йому діагностувалися наслідки повторних черепно-мозкових травм 2002 та 2004 років.
З наданої медичної документації встановлено, що клінічна картина порівняно із минулою травмою голови позивача мала негативну динаміку. При зверненні до медичної установи позивач скаржився на головні болі, головокружіння, емоційну лабільність, поганий сон. Після проходження стаціонарного лікування ОСОБА_1 був виписаний з лікарні з незначним покращенням стану, а саме у позивача зменшився головний біль, останній став спокійнішим, що підтверджується випискою з історії хвороби від 17 вересня 2007 року (т. 1 а.с.6-7) та історією хвороби № 3541 (т. 1 а.с.113-139).
Судом встановлено, що 31 липня 2008 року ОСОБА_1, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, звернувся за допомогою до лікаря-психотерапевта із скаргами на психоемоційний стан, зокрема, погіршення стану здоров’я, головний біль, слабкість, тривога, труднощі у зосередженні, розсіяність уваги, зниження пам’яті.
У психічному статусі позивача відзначені : часом малопродуктивність контакту, труднощі у зосередженні, розгубленість, виснажливість, малопродуктивність при відповідях на питання. Під час проведення медичного огляду у Київській міській психоневрологічній лікарні № 1 було виявлено, що позивач астенізований, сенситивний, мислення уповільнене, малопродуктивне, пасивно підкоряємий, критика до стану була відсутня, пам’ять знижена.
За результатами психологічного дослідження у позивача діагностувалися органічне ураження центральної нервової системи судинного ґенезу внаслідок отриманих черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках. За результатами поведеного огляду позивачу призначено лікування  амбулаторно, що підтверджується переписним епікризом з медичної карти (т. 1 а.с.57) та медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149).
З патопсихологічного дослідження від 31 липня 2008 року вбачається, що у ОСОБА_1 відзначені нерівномірність рівня узагальнень та відволікань позивача, зниження рівня інтелектуальної діяльності, тенденція до конкретно-ситуативних відповідей, порушення послідовності суджень, пов’язане із швидкою виснажливістю психічних процесів. Психологом було зроблено висновок, що у позивача мали місце порушення протікання психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення) за органічним типом (т.1 а.с.142-143).
Судом встановлено, що 4 серпня 2008 року при проведенні повторної консультації лікаря-психотерапевта, покращення стану ОСОБА_1 не відзначалося, останній знову скаржився на слабкість, тривогу, труднощі у зосередженні, розсіяність уваги, зниження пам’яті, порушення сну, зниження настрою. Мовний контакт з позивачем був часом малопродуктивний, відзначена «непродуктивність у поведінці та вчинках», асенізація, сенситивність, уповільненість мислення, відсутність критики до захворювання.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 також звертався за консультативною допомогою до лікаря-психолога 11 та 15 серпня 2008 року, 4 вересня 2008 року, однак покращення стану здоров’я не було, відзначене лише незначне його погіршення, однак від стаціонарного лікування позивач відмовлявся, продовжував приймати ліки амбулаторно, що підтверджується медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149).
З пояснень позивача в судовому засіданні вбачається,   що   відмовившись   від   продовження стаціонарного лікування в Інституті нейрохірургії м. Києва на початку 2008 року, позивач зробив для себе  помилку, оскільки з початку літа 2008 року, з настанням спекотної пори року у позивача знову погіршився стан здоров’я, причому ще гірше, ніж влітку 2007 року. Пояснив, що влітку 2007 року у нього  лише набрякала голова, було погано, в нього був кожного дня підвищений артеріальний тиск і пульс, напади кожний вечір на зміну погоди. Проте, влітку 2008 року у позивача додатково з’явилися безпідставний страх, тривога, розсіяність, депресія.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3  пояснила, що коли вона познайомилася з ОСОБА_1 у 2000 році, то останній був життєрадісним, чудовою людиною, але після отриманих черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках змінився, став агресивним, дратівливим, йому було все байдуже, вдома тільки їв та спав, втрачав інтерес до сім ’ ї, був у своїх думках. Зазначає, що навіть працівники Державної автомобільної інспекції зупиняли позивача та мали намір везти його на експертизу, оскільки вважали, що позивач перебуває в стані алкогольного сп’яніння чи є божевільним. В своїх показаннях посилається на ту обставину, що позивач дійсно збирався взяти у відповідача грошові кошти в кредит у розмірі 30 000, 00 доларів США, однак коли позивач підписував документи, то був до усього байдужий та спокійний. Проте, що позивач уклав кредитний договір на 300 000, 00 дол. США не знала. Стверджувала, що з позивачем була розмова про отримання коштів у сумі 30 000. 00 дол.США.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5, мати позивача,  підтвердила, що після отриманих травм голови у 2002 та 2004 роках здоров’я її сина нібито оновилося, але у 2007 році відбулося загострення хвороби, в результаті чого він став «іншою людиною», неуважним, загальмованим, нібито не чув того, що йому казали. Доводилося повторювати йому по декілька разів, часом був агресивно налаштований, часом сміявся тоді, коли вже треба було зупинитися, доводилося робити йому зауваження. Він відійшов від друзів та на думку свідка став неадекватним.
Для визначення питання про дієздатність ОСОБА_1 на період укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08, відповідно до ст. 143 ЦПК України з метою з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, 24 червня 2009 року судом було призначено судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання:
– чи страждав ОСОБА_1 будь-яким психічним розладом на момент укладання 06.08.2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки?;
– якщо так, чи міг ОСОБА_1 на момент укладання кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки від 06.08.2008 року розуміти значення своїх дій або керуватися ними ?.
Експертне дослідження проведене відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованою експертною комісією у складі експерта-психіатра 1 класу ОСОБА_6, експерта-психіатра 4 класу ОСОБА_7 та експерта-психіатра 2 класу ОСОБА_8, які мають кваліфікацію судових експертів-психіатрів (т. 1 а.с.236-247)..
ОСОБА_9 амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 698 від 14.10.2009 року щодо визначення дієздатності ОСОБА_1 на період укладання кредитного договору № 307-Ф/08 від 6 серпня 2008 року  встановлено, що:
ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки страждав на органічне ураження головного мозку змішаного (судинно-травматичного) ґенезу із вираженим церебрастенічним синдромом та емоційно-вольовими розладами у вигляді генералізованої тривожної реакції (МКХ-10, F07/8, F41,1). Ступінь виразності психічних розладів у ОСОБА_1 6 серпня 2008 року була такою, що значно обмежувала його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, але не повною мірою.
З висновку судової експертизи вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 06 серпня 2008 року мали місце ознаки психоорганічного синдрому, що виникли в результаті черепно-мозкових травм отриманих у 2002 та 2004 роках, що проявлялися в ослабленні пам’яті, зниженні інтелекту, нетриманням афекту, що підтверджується наявністю на той час у позивача порушень пам’яті, обмеженого обсягу уваги, зниження якості сприйняття, погіршення орієнтування в оточуючому, зниження рівня мислення, уповільненістю темпу мислення, торпідності мислення із схильністю до деталізацій, тощо. Також у позивача мали місце інтелектуальні розлади в формі недостатності понятійного апарату, зверхності, непослідовності та незрілості суджень в сполученні з домінуванням емоційної логіки, однобічним розумінням складної ситуації, недостатньою здатністю прогнозувати наслідки своїх дій, а також такі вольові та емоційні порушення, як підвищена навіюваність та підкоряємість, слабкість мотивації вчинків, порушення вольового контролю над своїми діями, нездатність до тривалої систематичної та цілеспрямованої діяльності, нестійкість життєвого та поведінкового динамічних стереотипів, лабільність та зверхність емоцій. Додатково вбачається наявність у ОСОБА_1 тривоги, яка носила генералізований та стійкий характер і супроводжувалося передчуттям якихось неприємних подій, страхом за себе та близьких родичів.
Допитаний у судовому засіданні, судовий експерт ОСОБА_8 повністю підтвердив складений висновок, дав чіткі та вичерпні відповіді на поставлені сторонами запитання.
Пояснив, що при проведеному дослідженні було встановлено, що позивач на поверхневому рівні, підтримував контакт із оточуючими, його дії мали певну цілеспрямованість, послідовність та мотивацію, проте вони були викривленими. Пояснив, що вказане свідчить про наявність у позивача  значного впливу психічних розладів, які впливають на здатність позивача усвідомлювати  значення своїх дій та керувати ними.
Ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Однак, висновок експертів для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 амбулаторно-психіатричної експертизи № 698 містить докладний опис проведеного експертами дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань.
Оцінивши Висновок за правилами ст. 212 ЦПК України, суд не знаходить  жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, а тому приймає його до уваги в якості належного та допустимого доказу у  справі.
Суд також приймає до уваги покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які хоча і є близькими родичами позивача, проте їх свідчення узгоджується з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, а саме:   випискою з історії хвороби від 17 вересня 2007 року (т. 1 а.с.6-7), випискою медичної картки стаціонарного хворого № 15382 (т. 1 а.с.8), випискою з історії хвороби № 3544 (т. 1 а.с.9-10), довідкою від 25 грудня 2004 року (т. 1 а.с.11), довідкою від 07 грудня 2004 року (т. 1 а.с.12), консультативним висновком спеціаліста (т. 1 а.с.13), електроенцефалографією № 1349 від 27 грудня 2004 року (т. 1 а.с.14-18), довідкою від 05 січня 2005 року (т. 1 а.с.19), довідкою від 06 січня 2005 року (т. 1 а.с.20), переписним епікризом з медичної карти (т. 1 а.с.57), історією хвороби № 3541 (т. 1 а.с.113-139), медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149), історією хвороби (т. 1 а.с.155-191) .
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки страждав на органічне ураження головного мозку змішаного (судинно-травматичного) ґенезу із вираженим церебрастенічним синдромом та емоційно-вольовими розладами у вигляді генералізованої тривожної реакції (МКХ-10, F07/8, F41,1) у зв’язку з чим не міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином,  укладаючи  спірний  договір,  позивач в силу притаманного йому психічного захворювання не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій,  правових наслідків вчиненого правочину, та не міг керувати ними.
ОСОБА_9 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст.215 ЦК України  для того, щоб правочин мав юридичну силу , він повинен  відповідати  встановленим ст.203 ЦК України умовам дійсності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного  законодавства, а також моральним  засадам  суспільства, особа повинна мати  необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі , правочин має вчинятися  у формі встановленій законом , спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
ОСОБА_9 ст. 236 ЦК України  нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що  укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір  № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача перевірки діє здатності позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2  виходячи з наступного.
В судовому засіданні судовий експерт пояснив, що встановити повну дієздатність позивача в бесіді, на поверхневому рівні, без дослідження відповідної медичної документації неможливо, оскільки  в контакті з оточуючими позивач мав цілеспрямованість, послідовність та мотивацію, проте вони були викривленими, що також вбачається з пояснень позивача щодо мети отримання кредитних коштів.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсність правочину не створює юридичних наслідків, кім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні робіт, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано , за цінами, які існували на момент відшкодування.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” (далі – Постанова № 9), судам роз’яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок  недійсності оспорюваного   правочину.   Судам   необхідно   враховувати,   що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.
Відповідно до п. 10 Постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним.
Судом встановлено та сторонами у судовому засіданні не заперечувалося, що ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року отримав від Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» грошові кошти у розмірі 300 000, 00 доларів США, що підтверджується анкетою позичальника (т. 1 а.с.96-99).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за період з 06 серпня 2008 року по 30 квітня 2009 року виконував свої зобов’язання за кредитним договором № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року та сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 268 002, 72 гривні, що складає еквівалент 42 267, 80 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями (т. 1 а.с.71-83, 202-204), відповідним розрахунком із зазначенням офіційного курсу НБУ гривні до долара США на момент здійснення операції (т. 1 а.с.205-206) та випискою з особового рахунку позивача ОСОБА_1 (т.2 а.с.54-68).
Враховуючи вищенаведене та ту обставину, що судом було визнано кредитний договір № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року недійсним, суд приходить до висновку, що позивач зобов’язаний повернути відповідачу грошові кошти отримані на підставі кредитного договору № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року, за виключенням платежів здійснених позивачем за період його дії в сумі  257 732, 20 доларів США (двісті п’ятдесят сім тисяч сімсот тридцять два долари США двадцять центів).
Оскільки позивачем укладався кредитний договір на отримання коштів в іноземній валюті, суд вважає, що позивач повинен повернути отримані кошти саме в зазначеній грошовій одиниці.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено  рішення , суд присуджує з другої сторони  понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума державного мита в розмірі  1 700, 00 грн. та витрати на оплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 30, 00 грн., а всього 1 730,  00 грн.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за №9, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 225, 236, 524 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 143, 145, 147,  209, 212-215 ЦПК України, суд, –
В И Р І Ш И В  :
Позов задовольнити.
Визнати недійсним Кредитний договір за № 307-ф/08 р. від 06.08.2008 року укладений між ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що проживає за адресою: Київ, АДРЕСА_2) та Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк»( код ЄДРПОУ 23697280, місце знаходження : 03087, Київ, вул. Єреванська,1).
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1  держмито в розмірі 1700, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи-30, 00 грн., а всього 1730, 00 грн.
Зобов’язати позивача ОСОБА_1 повернути Відкритому акціонерному товариству Акціонерний банк «Укргазбанк» грошові кошти в сумі 257732,20 дол. США (двісті п’ятдесят сім тисяч сімсот тридцять два долари США двадцять центів).
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду  подається протягом двадцяти днів  після подання заяви про апеляційне оскарження.

Касьяненко Дмитрий Леонидович

Адвокат, управляющий партнер Юридической компании "Касьяненко и партнеры". С 2002 года, Дмитрий Леонидович начал свой путь в юридической сфере, пройдя путь от ключевых позиций в бизнес-структурах до важных ролей в государственном секторе. Благодаря своему опыту, он стал известным специалистом в областях уголовного права, банковского и финансового права, хозяйственного и налогового права и процесса.

Подписаться
Уведомление о
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments