click fraud detection

Скасування земельного податку з фізичних осіб – практика від Касьяненка | Касьяненко и Партнеры

logo

Проблеми з фіскальними органами?

Податкова перевірка?

Отримали податкове повідомлення-рішення?

Вас викликає слідчий?

Клієнту ЮК «Касьяненко і партнери», який є суб’єктом підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку за ставкою 5% (третя група), було протиправно визначено суму податкового зобов’язання за земельним податком з фізичних осіб. Як зазначав ГУ ДФС, сума податкового зобов’язання із земельного податку визначена на підставі пункту 286.5 статті 286 ПК України за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належним позивачу нежилим приміщенням.

Однак, контролюючий орган не дослідив та помилково визначив обов’язок за сплати земельного податку землекористувачеві, який використовує належне йому нежитлове приміщення та земельну ділянку під ним для провадження господарської діяльності, оскільки підпунктом 4 пункту  297.1  статті  297 ПК  платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

При цьому, комплексний аналіз положень земельного (ст. 120 ЗКУ) та податкового законодавства (ст. 269, 271, 297 ПКУ ) показав, хто саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов’язок сплати цього податку, умови та підстави сплати цього платежу у разі здійснення господарської діяльності або вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Оскільки податковим органом не було доведено протилежне та не наведено правових підстав законності нарахованого земельного податку, юристи ЮК «Касьяненко і партнери» в судовому порядку домоглися ухвалення позитивного рішення на користь Клієнта та скасування протиправного ППР.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 вересня 2018 року № 826/13804/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (надалі – позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі – відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати:

– податкового повідомлення-рішення №45273-1305 від 28.04.2017;

– податкової вимоги №69157-17 від 30.08.2017;

– рішення про опис майна в податкову заставу №69157/17-11 від 30.08.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25.05.2018, вказану справу передано на розгляд судді Григоровичу П.О.

Враховуючи зазначене, ухвалою суду від 04.06.2018 справу прийнято до провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених в письмовому відзиві на позовну заяву.

Сторони не скористались правом на подання відповіді на відзив та заперечень, внаслідок чого суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній письмовими доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28 квітня 2013 року № 45273-1305 ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов’язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 372 353,51 грн.

Як зазначив відповідач, сума податкового зобов’язання із земельного податку визначена позивачу на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належним позивачу нежилим приміщенням.

Позивач вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки він є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності, а тому звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_2 29.11.2001 зареєстрований Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією, як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2.

Позивач перебуває на обліку в органах ДФС, як суб’єкт підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку за ставкою 5%, віднесений до третьої групи.

ОСОБА_2 отримано свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_3 від 21 квітня 2012 року, в якому зокрема вказано, що одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 50.20.0 «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів»; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1.

За підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту – ПК) земельним податком визнається обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов’язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов’язок зі сплати земельного податку для фізичної особи – власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб’єкта господарювання, діяльність якого пов’язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 Податкового кодексу України на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Із встановлених обставин справи випливає, що позивач є користувачем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1; при цьому, ОСОБА_2 є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 від 21.04.2012, в якому зокрема вказано, що одним із видів господарської діяльності позивача є «Технічне обслуговування й ремонт автомобілів»; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1.

Як зазначає позивач, вказане нежитлове приміщення використовується ним в господарській діяльності у формі СТО. Представником відповідача дані обставини не заперечуються.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів в контексті зазначених вище норм, суд приходить до висновку, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, використовується позивачем для провадження господарської діяльності, тому останній, як платник єдиного податку, звільняється від обов’язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, що є підставою для задоволення адміністративного позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення №45273-1305 від 28.04.2017.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в Постанові від 13.03.2018 №№815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17).

Позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування ППР.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №45273-1305 від 28.04.2017; податкову вимогу №69157-17 від 30.08.2017 та рішення про опис майна в податкову заставу №69157/17-11 від 30.08.2017, складені Головним управлінням ДФС у м. Києві.

3.Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6923,53 (шість тисяч дев’ятсот двадцять три грн. 53 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович

Касьяненко Дмитрий Леонидович

Адвокат, управляющий партнер Юридической компании "Касьяненко и партнеры". С 2002 года, Дмитрий Леонидович начал свой путь в юридической сфере, пройдя путь от ключевых позиций в бизнес-структурах до важных ролей в государственном секторе. Благодаря своему опыту, он стал известным специалистом в областях уголовного права, банковского и финансового права, хозяйственного и налогового права и процесса.

Подписаться
Уведомление о
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments